Це прослідковується також і на прикладі нашого регіону і, зокрема, міста Рівного: люди вже не тягнуть борошно та макарони мішками, а крупи — ящиками. Та й навіщо? Щоб хробаків розводити? Адже, як сказав міністр АПК Сергій Рижук, цьогоріч посіяно (через пересів озимини) у десять разів більше, ніж зазвичай, круп’яних культур. Отже, принаймні круп буде більше, ніж достатньо. Про це знали спритні підприємці, у котрих на складах залежувалися продукти з минулорічного врожаю. Як збути цей товар? Тільки шляхом створення його штучного дефіциту. Ось і виник ажіотаж.
Тим часом влада активно займається пошуком винних у невиправданому піднятті цін на борошно, крупи, макаронні вироби. До речі, рівненські чиновники проявляють у цьому неабияку старанність: принаймні, вчора майже всі керівники контролюючих органів, після оперативної наради в облдержадміністрації, особисто “ходили в народ”, щоб мати об’єктивну картину цінової проблеми і, по-можливості, її розв’язати.
Проте, як би там не старалися державні мужі “гасити пожежу” за рахунок держрезерву чи закупівлі зерна за валюту у сусідів, все ж доводиться констатувати факт глибокої кризи сільського господарства нашої держави. З особливою гіркотою говорять про це літні люди, котрі все життя трудилися на землі. Де це хто бачив років п’ять тому, щоб поля облогували? А тепер… У Костопільському, Здолбунівському, Корецькому, Дубенському (не кажучи вже про поліську глибинку) районах можна “піднімати цілину”, як колись наші батьки піднімали її у далеких казахських степах.
А оце довелося розмовляти з представниками східного регіону, зокрема, з донеччанами. То вони нам ще заздрять, бо тут хоч на приватних полях і городах щось росте. А там — чорна земля, бо повигоряли посіви. Отож, кажуть, доведеться поділитися врожаєм. Звісно, поділимося, як вродить. Куди ж ми дінемось…
