У гості до австріяків, або Ставай на лижі

Тиждень тому директор спеціалізованої фірми “Радіопром” Олександр Гладкевич з дружиною та групою друзів повернувся з Австрії, де відпочивав на одному з лижних курортів. Ми вмовили його поділитися враженнями від поїздки та зимового відпочинку.

Чому Австрія
— Раніше доводилось бути і в рідних Карпатах, і в сусідній Словаччині. Усе там добре, якби не черги: треба простояти півгодини, а то й більше, у черзі до підйомника. От і виходить, що за годину можна спуститися з гори лише раз. Три хвилини кайфу на цілу годину! В Австрії (принаймні там, де ми відпочивали) черг не було і кататися можна було у своє задоволення.

Віза
— Найскладніше у всій подорожі — Шенгенська віза. Ну не хочуть пускати нашого брата в Європу!

Курорт
— Ми були у містечку Сант-Леонард, недалеко від Інсбрука, у своєрідному “хвостику”, який однаково близький і до Швейцарії, і до Німеччини, і до Італії. Мешкали в австрійському селі (якщо його взагалі так можна назвати). Долина протяжністю кілометрів із тридцять, річечка невеличечка, по всій долині розкидані хутірці, де живуть люди, вирощують худобу. Я бачив, в яких умовах утримуються їхні вівці — не всі наші люди так живуть: уявіть собі будинок, вікна — склопакети, а на цокольному поверсі живуть овечки.
Траси там просто шикарні — за ними доглядають, щодня тракторець їх рівняє, вісім підйомників, прекрасний сервіс — катайся досхочу!

Лижі
— Ніколи не думав, що їздитиму на лижах з гори. Колись здавалося — це так складно. А насправді, два-три дні треба попадати, а потім уже починаєш отримувати від цього задоволення. Мене на лижі “присадила” дружина — вона раніше відчула усю привабливість такого відпочинку.

Мова
— В ідеалі, звичайно, німецька, але й з англійською не пропадеш. Правда, в одній із сувенірних крамничок Мюнхена, де хотіли придбати якісь пам’ятки, до нас підійшла симпатична дівчина і сказала, що ми можемо говорити українською.

Кухня
— Оскільки жили у приватному пансіоні, то готували собі самі й харчувалися стравами української кухні. Пробували і знамениті їхні ковбаски, але щось вони не вразили. Що сподобалося, то це деруни. Австрійське вино дуже смачне, а про пиво взагалі не кажу. Горілку їхню нормальному “радянському” чоловікові взагалі пити не можна — надто ароматизована. Правду кажучи, наша кухня — найкраща. Коли вже поверталися додому, зупинилися у ресторанчику пообідати, то дівчина-офіціантка не встигала приносити страви — з таким апетитом ми наминали українські харчі.

Екскурсії
— Дорогою заночували у передмісті Будапешта — у маленькому “іграшковому” містечку Сент-Ендре. Свого часу там оселилися серби, коли втікали від турків, тому там кілька православних церков. Також зупинялися у Відні — мали можливість півдня погуляти по місту. Коли ж повертались, заїхали у Мюнхен. Власне, там ми зупинилися заради візиту у Hochbrauerhaus — головну пивну міста. Це величезна зала, там можна посадити дві тисячі чоловік, і ще тисячу — на вулиці. Грає народний оркестр, а поруч ще один — сидить і п’є пиво, причому місце, де вони засідають, не міняється вже кілька століть. Потім оркестри міняються місцями. Вразили старовинні дубові лавки та столи, а ще — відчуття абсолютної свободи: можна щось на столі ножем видряпати, можна на тому ж столі потанцювати. У них дуже смачне пиво, яке вариться там же, на місці. І коли німців запитують, чому вони не розливають це пиво у пляшки, бо ж цілий світ міг би його пити, вони відповідають: “Хай світ приїздить до нас і п’є пиво тут”. Вони навіть свій клуб створили. У кожного члена клубу — свій кухоль, які тримають під замочком у спеціальному стелажі — подивитися можна, скористатися — ні. Я бачив кухлі, датовані початком вісімнадцятого століття.

Мрії, мрії
— Відпочинком дуже задоволений. Ця поїздка вже друга, але сподіваюся, що такий відпочинок стане традиційним. А ще краще, аби у наших Карпатах сервіс та інфраструктура були такими, щоб не доводилось нікуди їхати. Звісно, в австріяків добре, але вдома — все одно краще.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху