Справді, будинок №3 на вул.Словацького гарний, як і власне, всі будинки лікарів, що жили в місті до 1939 року. Наприклад, будинок №6 на вул. 16 Липня, де зараз розташована міграційна служба, належав лікарю Виноградову. Схоже, правоохоронці люблять класичні історичні будівлі, бо й обласна прокуратура (що трохи далі по цій вулиці) займає історичну будівлю №52. В історичну будівлю з модерновою ліпниною на фасадах (колишній військомат) переїжджає суд.
Ну а в будинку №3 на вул. Словацького (колишній провулок Бармацький) жив не просто лікар, а ГОЛОВНИЙ лікар земської управи пан Микола Миколайович Прохоров. Тут була і його клініка, він тут приймав пацієнтів. Мав він дуже добру освіту – закінчив університет в Санкт-Петербурзі.
Кому належало авто, що стояло біля театру ляльок у Рівному?
Будинок зберігся досить непогано. Шкода лише, що зіпсували цегельний стиль, зафарбувавши клінкерну цеглу якоюсь бридкою фарбою (хоч це можна виправити, “пропіскоструївши” фасади).
Значно більше змінили вигляд сусіднього будинку №7, де зараз господарюють тюремники (там розміщене пенітенціарне управління). Цей будинок “при совєтах” взагалі хотіли знести, але активні рівняни, які люблять історію міста, не дали тоді владі зруйнувати його.
А належав будинок онуку Ганни Оленіної-Андро(покровительки Корецького монастиря, де і похована), котрій Олександр Пушкін присвячував свої вірші, та Дмитру Андро, предводителю рівненського дворянства. Він, поза сумнівом, був одним з найвидатніших рівнян. Дмитро Андро не визнавав більшовицької влади, а як багата людина волів повернути собі втрачене (зауважимо, що лише в Рівненському повіті йому належало понад 150 десятин землі). Саме через це більшовики і намагалися знищити його будинок.
