Вона з приємністю оглянула нещодавно презентований у музеї збірник художніх творів свого тата – Романа Бжеського – “Вояк”, який з’явився у видавництві «Азалія» Рівненської організації Національної Спілки письменників України у серії “Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному” і подарувала для музею щойно видану і презентовану у Тернополі батькову книгу “Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918 рр.”
Про відвідини у далекому 1942 році Романа Бжеського у Крем”янці та хрестини Маргарити Бжеської Улас Самчук написав у книзі “На коні вороному”: “Потяг посувався поволі вперед без ніяких пригод і десь біля години третьої по обіді дотягнувся до Крем’янця. Де треба було висідати і йти до міста три кільометри пішки…
“Бандерштат” відправив Путіну “привітання” розміром зі стадіон
Вражала велика тиша й безлюдність. Ніде ні живої душі. Що це могло значити? І не було навіть кого спитати. Порожні вулиці, мовчазні будинки, закриті двері, а іноді й ставні. Але я все йшов і йшов далі. А, дійшовши до вулиці, яка за моїх часів звалась Директорська, повернув направо з наміром йти далі вгору здовж Ліцеального парку гень отуди, де за містом, під горбиком жив Бжеський. Дуже знайома вулиця з високим по лівому боці муром, що відділяв парк, по якій колись щодня ходилося до гімназії, що містилася отам вище у « домі Бакимера».
Проминуло три безлюдних кільометри і враз я наткнувся на щось живе. Проходячи побіля площі перед ліцеєм, я помітив збоку в заглибині під муром німецьке поліційне авто, в якому сиділо двох ес-есів. Побачивши мене, один з них кивнув на мене пальцем. І коли я підійшов, він спокійно, флегматично запитав: – Як ваше прізвище? – Я відповів. – Хто ви такий? – Я відповів. – Маєте документ? – Я показав йому свою довідку ДНБ. Він прочитав її, глянув на мене, нічого не сказав, віддав посвідку і буркнув: – Можете йти.
Маленькі рівняни отримали можливість відчути себе дорослими
А коли я добився до Бжеського і коли він побачив мене на своєму порозі, він витріщив очі: – Як ви дійшли? – було його перше питання. – Ногами, – відповів я. – Але ж там сьогодні облава. Ловлять людей. Все вивтікало в гори. – На щастя, я цього не знав, – відповів я . – Не в тому щастя, що ви не знали, а в тому, що з вами нічого не сталося, – казав Бжеський. Я оповів лишень про мою зустріч з ес- есами і це все.
Моє прибуття внесло сюди чимало відпруження. Бжеський зі своєю дружиною Надією сиділи вдома за закритими дверима і ніхто не наважувався вийти надвір. У них недавно народилася дочка, яку вони намірялись сьогодні зробити православною християнкою, але з огляду на тих там ес- есів, цю церемонію приходилось відложити на пізніше”.
