Нещодавно у Рівному презентували проєкт «Сонечко на долоньці» – діти з інвалідністю та діти з сімей військовослужбовців творили ілюстрації, працювали над анімацією та відеоказкою. Проєкт реалізували за підтримки Українського культурного фонду.
Ціле цьогорічне літо творчі ментори працювали із дітьми – учасниками та учасницями проєкту. Були заняття з акварельного живопису для дітей військовослужбовців та живопис для дітей з інвалідністю. А ще навчали акторській майстерності та пластиліновій анімації.
Я дуже хотіла, аби мої діти взяли участь у цьому проєкті
Любов КЛИМЧУК мешкає у Здолбунові, але регулярно разом із своїми синами їздила у Рівне, аби діти могли взяти участь у проєкті.
– Я побачила оголошення у Фейсбуці про початок реєстрації. Хотіла, аби вони могли записатися на всі курси й з приємним здивуванням побачила, що можна це зробити. Із першого дня мої хлопці дуже захопилися цим навчанням, з нетерпінням чекали на нові зустрічі з менторами. А одного разу й мене залучили на уроки з акторської майстерності, – розповідає Любов КЛИМЧУК.
Команда професіоналів допомогла розкрити таланти дітей
Творці проєкту «Сонечко на долоньці» переконані, що діти змогли не тільки навчитися новому, потоваришувати, але й розкрити нові грані своєї особистості. Учасники команди переконані – цей проєкт створений для того, щоб кожна дитина відчула: «Я важлива. Мене чують. Мій талант сяє».
– Дуже класний проєкт, адже працювала крута команда професіоналів, які не тільки виконували свої ролі, але й долучалися серцем до своєї роботи. Адже прагнули почути дітей, розкрити їхні таланти та підтримати. І діти сяяли, – говорить письменниця та арткураторка проєкту Олена МЕДВЄДЄВА.
Це також можливість повернутися до мирного дитинства:
– Діти повинні повинні веселитися, бігати, набивати гулі. І одна із задач того, що ми робили, це поверталися до дитинства. Ми вчилися кричати, волати. Працівники театру ляльок спочатку лякалися, але потім звикли. Краще чути звуки дитячих криків за вікном, ніж звук льоту шахедів. І я бажаю усім нам повернутися до нормальних криків дітей. Адже коли діти біля батьків сидять тихенько, то це не дуже добре, адже коли діти галасують, то це значить, що вони почуваються у безпеці. Дякую усім вам, що подарували дітям найцінніше, що є у всіх нас – час, – розповідає ментор Корній ДЕМИДЮК.
Результатом проєкту стали не тільки нові знання, дитячі ілюстрації, одноіменна казка авторства Олени МЕДВЄДЄВОЇ, але й серія фотографій учасників та менторів, які майстерно створив фотомитець-рівнянин Олександр МАЙСТРУК.
