Український ветеран, учасник романтичного шоу «Холостяк» Олександр «Терен» Будько став для багатьох колишніх військових прикладом. Уродженець Рівного активно допомагає облаштовувати в рідному місті маршрути безбар’єрності. А ще не соромиться говорити про проблеми та подальше життя ветеранів.
Цього разу Олександр зосередився на темі чоловічої вразливості, а саме на тому, що відбувається, коли військовий повертається з війни.
«Чоловіча вразливість.
Складна тема для мене, але трохи на ній знаюся. Довелося обміркувати багато речей в свій час.
А можливо, просто тому, що останнім часом я чую від поранених військових частіше питання: «чому вона мене не розуміє?».
Мова про момент, коли ти повертаєшся до коханої. Вона чекала, вона рада, що ти живий, вона хоче, щоб усе було як раніше. А тобі хочеться закритися в кімнаті і не бачити нікого.
Тому, напевно, настав час мені поговорити з жінками про вразливість саме в цьому питанні.
Якщо він мовчить — це не означає, що ви йому більше нецікаві.
Якщо він уникає близькості — це не означає, що ви його більше не приваблюєте.
Якщо він став різким — це не означає, що він вас більше не кохає.
Найчастіше це означає, що йому потрібен час і допомога, щоб адаптуватися до нового життя. Вийти на протезах у цивільному одязі — це виклик для людини, яка ще вчора була військовим, а сьогодні стала людиною з інвалідністю.
І так, чоловікам теж страшно, що вони можуть перестати вам подобатись», – написав Терен.
До слова, зосередитись на останньому пообіцяв, якщо допис відгукнеться. І він відгукнувся. Чимало жінок у коментарях запевнили: тема важлива, актуальна, а тому надзвичайно потрібна.
Життєвий досвід читачок
Підтримала Олександра і речниця Рівненського обласного ТЦК та СП, майор ЗСУ Тетяна Камерістова:
«Все правильно Ви пишете. Я про це говорила і говорю усім ще з далекого 2014-го. Ні чоловіки, ні жінки, які повертаються з війни, ніколи вже не будуть такими, як ДО. І найбільша проблема нашого суспільства, що цивільних людей не готують до цих зустрічей. Не пояснюють родинам – як, чому, скільки і коли… Так багато вже зруйновано родин і ще більше зруйнується лише з однієї причини – “як колись” – не буде ніколи. Потрібно вчитися жити по-новому. А от чи захочуть люди це робити – це вже питання. Не кожен захоче і зможе влазити в шкіру іншого і чекати отого часу, коли Захисник чи Захисниця “розтануть” і зможуть почати реально дивитися на реальний світ.»
Чимало жінок почали ділитися власним досвідом «повернення» коханих з війни. На жаль, не всі історії мають класичний щасливий кінець:
«Дуже шкода, що у нас зовсім немає прикладу як поводитись і дуже мало людей, які можуть допомогти та підказати. Я пережила таке зі своїм хлопцем. Після поранення рік постійних гойдалок у вигляді ” ти найкраща”, а через день” бачити тебе не хочу забудь мене назавжди”, я мало не втрапила в дурку, схудла і почала набагато частіше і більше пити вина, могла просто розридатися в публічному місці, зовсім втратила сон, і все це лише тому, що він просто не міг мені сказати, що мовляв так і так, мені зараз потрібно побути одному десять днів мене не тривож, або я сам вийду на зв’язок дай мені час… Словом закінчилося все тим, що тепер я відвідую психотерапевта і не соромлюся говорити про цей досвід. Він повернувся на службу, але на кадрову посаду, більше ми не спілкуємося, хоча я й досі вважаю його найбільшим моїм коханням», – пише Yulya Brilyuk.
«Дякую за допис в якому велика сміливість говорити про вразливість, про місця, де виникають сумніви та блоки в парах та може підіймати багато емоційного болю.
Бо закриваючись тихо в кімнаті, жінка за дверима тієї кімнати відчуває теж багато розпачу. І там багато всього нестерпного для неї : і що вона не знає як підтримати; і що мало підтримує і треба більше; і що його емоційна холодність – це знак про те, що я можу бути тобі не потрібна.
Адже змінюється не лише тіло; змінюється спосіб мислення , уявлення себе, стосунків, відчуття життя та можливостей. Все це відбувається в циклі стосунків і з іншим партнером , дзеркально . Пара заходить в великий трансформаційний процес в якому важливим елементом є втрата.
Дякую Саша Терен за глибину цього допису, який важливо читати багатьом парам», – додає Марина Сириця.
«Актуально з 2014 року, так званого АТО і чомусь досі, немає літератури – То Що ж знову повинна зробити жінка?!Чи вона не виснажувалась питаннями побуту, чеканням, вислуховуванням -чи отримуванням- ” пішла ти,” бо невчасно зателефонувала….
Головне в цих страшних наслідках війни- Бажання працювати зі своїми станами і досвідом Обох партнерів. У кожного було Своє поле битви і Свої психологічні втрати, але саме в них лежить Зростання», – пише Людмила Євсєєва.
«Кохану людину взагалі треба розуміти, не дивлячись чи це війна, чи мирний час, чи це чоловік, чи жінка. У кожного з нас бувають моменти ступору і не слід наполягати на відвертості, дайте людині побути наодинці з собою, усвідомити все, що відбувається, а вже потім потихеньку намагатись повернути його в реальність.
Тим паче, якщо людина повернулась з війни, де отримала величезну психологічну травму. На її емоційне відновлення потрібен час, і не малий, і ніжність, турбота, любов, але не напористо, а по бажанню, обережно», – коментує Надія Петюренко.
Аби краще зрозуміти і себе і іншого
А ще чимало слів подяки та важливості порушеної теми:
«Дякую, що про це пишете
Дуже багатьом і чоловікам і жінкам це важливо прочитати… аби краще зрозуміти і себе і Іншого.
А ще — «протези», часто, бувають ще й внутрішніми, невидимим… і з тим болем теж важливо навчитись обходитись
Та й загалом — дякую!» – написала Helen Shevchenko.
