У березні 2023 року під Бахмутом життя 23-річного військовослужбовця 23 інженерно-позиційного полку Ігоря Васильовича різко розділилося на «до» і «після». Потужний мінометний обстріл, під час якого він облаштовував позиції для піхоти, забрав у нього обидві ноги — але не зламав силу духу. Завдяки побратимам, які зробили неможливе, Ігор вижив, а далі почалася інша битва — за повернення до життя.
Ігор родом зі Здолбунова на Рівненщині. До повномасштабного вторгнення не мав військового досвіду, не проходив строкову службу, але вже 12 березня 2022 року добровільно з’явився до місцевого ТЦК та СП і був направлений до 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки ЗСУ. Спочатку служив маскувальником, згодом — водієм-електриком.
«Перші ротації були тяжкими, але ми тримались, — згадує він. — Будували бліндажі, копали окопи, укріплювали позиції. Особливо складною стала друга ротація — саме тоді я отримав поранення».
У день трагедії усе здавалося звичним: гуркіт вибухів, робота на позиціях.
«І раптом — потужний удар. Мене відкинуло, на кілька хвилин знепритомнів. Коли отямився — не побачив своїх ніг», — говорить Ігор.
Паніка і шок могли паралізувати, але поруч були побратими, які миттєво наклали турнікети, зупинили кровотечу і доставили його до стабілізаційного пункту.
«Усю дорогу я відчував їхні руки, їхню підтримку. Ми боролися разом. І головне — усі, хто був тоді поруч, вижили», — каже воїн.
Попереду були місяці шпиталів, численні операції, реанімації, довгі курси лікування та реабілітації в Україні й Німеччині.
Перші кроки на навчальних протезах давалися важко, кожен рух вимагав титанічних зусиль.
«Було дуже боляче, але я не мав права зупинитись, — зізнається Ігор. — Щодня доводив собі, що можу більше».
З часом він отримав сучасні протези, що дозволили не просто ходити, а впевнено рухатися, навіть брати участь у ветеранських спортивних змаганнях.
Сьогодні Ігор знову водить автомобіль, мріє про роботу, що приноситиме задоволення, і будує плани на майбутнє.
«Я зустрів людину, з якою хочу йти далі. Мрію про родину, дім і мирне життя. І, звісно, про вільну і переможну Україну — заради цього я пішов у ЗСУ і жодного разу не пожалкував», — каже захисник.
За мужність і героїзм, проявлені під час захисту суверенітету України, Ігор нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», медаллю Міністерства оборони «За поранення» (важке) та почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку «Надійний захист у бою».
Справжня сила — у здатності підвестися, коли здається, що впав назавжди, і знову йти вперед. Й Ігор це доводить щодня.
