Я захоплююся жінками, які люблять себе, людей та світ, цікавляться новим і вирізняються жадобою до життя. Жінками, які сходять на Еверест у сімдесят або вдев’яте виходять заміж на восьмому десятку як За За Габор (авторка фрази «чоловіки люблять очима, а жінки – вухами») і в сто років захоплюються дайвінгом, як це робила режисер, акторка та письменниця Лені Ріфеншталь. Подобаються мені жінки, яких старість ніяк не застане вдома, бо вони – у саду, в бібліотеці, у поході, в перукарні…
Це Справжні Жінки. Органічні й прекрасні у будь-якому віці. Вони завше світяться якимось внутрішнім світлом.
Взагалі збільшення цифри, що нею позначають вік, жінки сприймають дуже по-різному. Є такі, в яких збільшення тієї цифри прямо пропорційне глибині ризикованих декольте та обернено пропорційне довжині спідниць. І ще добре, якщо фігура дозволяє… Те, що заплетене в дві кіски волосся кардинально червоного кольору і діряві джинси з рожевими стразиками, які ось-ось тріснуть на аж ніяк не дівочій талії, не роблять тебе вісімнадцятилітньою – для цих жінок не аргумент. Нафарбовані як лемури, вони лякають власних онуків не лише зовнішністю, але й дикими проханнями на кшталт «називай мене не бабусею, а Галочкою». І не сказати, що я їх засуджую. Саме такі не вилазять зі спортзалів, починають у шістдесят уподобати парашутний спорт і плавати з акулами, а ще можуть вистригти ірокез або зробити собі пірсинг носа. Веселі тітоньки, одне слово. Завжди закохані й авантюрні. З ними нікому не нудно.
Є й такі, які, помітивши у волоссі сивину, припиняють будь-яку оспівану в рекламних роликах «боротьбу з віковими змінами» й обаблюються. Скручують те волосся в «дульку» на потилиці, розповзаються до розмірів копиці та вдягаються у щось дико безформне. Далі – лише боротьба з хворобами, серіали і маразм.
Загалом, оті «вікові зміни», їхній вплив на нас і наше ставлення до них – тема, може, на сто тисяч дисертацій, які дадуть безліч відповідей на запитання «коли починається старість?». Для себе ж я визначила одну ознаку настання тієї старості – втрата інтересу до життя. Поки тобі цікаво жити, поки тобі цікаві люди і ти сам, поки тебе дивує світ і тобі хочеться дізнаватися про нього, всотувати його в себе, поки ти любиш усе в тому світі – ти молодий. А коли ти живеш самими лише спогадами і все частіше застаєш себе на лавочці за плітками про політиків, сусідів чи чергову Ізауру – усе, відлік почався. У молодих людей (навіть у вісімдесят чи дев’яносто) нема ні часу, ні потреби жити чужим життям.
«Ніколи не буде старим той, хто постійно закоханий», – щось таке казав танцюрист Махмуд Есамбаєв. Сто разів мав рацію.
Любіть життя, людей, світ і себе! Будете завжди молодими!
Джерело: simya.com.ua
