Одним із перших підводною стрільбою на Рівненщині почав займатися головний лікар медичного центру “Дім здоров’я” Віктор БЄЛОВ, який минулого року став майстром спорту. В його активі — “срібло” і “бронза”, здобуті на Кубку України, а до нормативу майстра спорту міжнародного класу залишилося зробити буквально крок.
Стріляти можна
і в басейні
— З чого ж розпочалося ваше захоплення підводними видами спорту?
— Народився я і виріс у Новограді-Волинському, на Случі. І скільки себе пам’ятаю, увесь вільний час разом із друзями хльопався у річці, можна сказати, не вилазили з води. І не лише плавали — змагалися, хто більше упіймає сомиків руками, дістане більше раків. Це і були мої перші тренування на затримку дихання — основний компонент підводних видів спорту. Не зрадив своєму улюбленому заняттю і під час навчання в медінституті: на канікулах багато купався, пірнав. Пам’ятаю, після третього курсу за літо обсяг моїх легень збільшився з 3,5 тисяч кубиків до п’яти тисяч.
І хоча після закінчення інституту вільного часу поменшало, проте залишатися без підводного плавання Віктор не міг. Наприкінці вісімдесятих років він пройшов двотижневу підготовку в київському клубі “Атлантида”, склав іспит і одержав посвідчення плавця-підводника. Це офіційний документ, який дає право займатися підводним полюванням. Згодом придбав спеціальний костюм, підводну рушницю, і з тих пір підводне полювання — його головне захоплення. Оскільки в Україні, з огляду на кліматичні умови, займатися підводним полюванням у природних водоймищах можна лише кілька місяців, то в холодну пору року перейшов на підводну стрільбу в басейні.
— Чим відрізняється підводна стрільба від підводного полювання?
— У басейнах, природно, риби нема, тому стріляють по мішенях. Є три види підводної стрільби: біатлон (п’ять пострілів на враження мішеней за якомога менший час), стрільба на точність (п’ять пострілів по п’ятьох мішенях) і естафета, в якій стартує три учасники. Стрільба і підготовка до неї (заряджання рушниці) відбуваються під водою, причому стрільці обходяться без трубки для дихання…Тому дуже багато залежить від уміння затримувати дихання. Зокрема, традиційно найсильніші у світі стрільці — іспанці, італійці, французи — можуть перебувати під водою до п’яти хвилин, тому спокійно підпливають до вогневого рубежу, спокійно готуються і стріляють. Уже за рахунок цього вони мають перевагу над суперниками. У наших спортсменів поки що так не виходить, хоча в Україні є чимало вмілих стрільців. Найвідоміший з них, киянин Андрій Лагутін, здобував високі нагороди на міжнародних змаганнях.
У Рівному підводне полювання теж має своїх шанувальників. Є команда, яка бере участь у змаганнях, створена міська федерація цього виду спорту. Але не все так добре: головна проблема — відсутність достатньої кількості басейнів у нашому місті. Це, звичайно, впливає на підготовку підводних стрільців, адже непросто знаходити вільні “вікна” у щільному розкладі тренувань плавців. А ще потрібно розвісити мішені, на це також витрачається час. Але підводні спортсмени не втрачають оптимізму, кожну вільну хвилину присвячують улюбленому заняттю.
— Кожен, хто занурювався у водні глибини, стверджує, це — неповторно. Яке ваше сприйняття підводного світу?
— Словами передати непросто. От ви щодня ходите однією і тією ж дорогою на роботу, ви бачите тих самих людей, щодня робите одне і теж. І ось раптом в одну секунду потрапляєте в космос… Точно таке відчуття з’являється, коли ви опускаєтеся під воду. Не можна дихати, не можна ходити, усе, що тут живе, рухається уповільнено… Це описати неможливо — потрібно одягнути маску, дихальну трубку, лягти на дно і дивитися на цю красу. Чудово розслабляється нервова система, відпочиваєш від стресів (чого-чого, а їх у нашому житті навіть забагато!). Начебто потрапляєш в інший, просто дивовижний світ. Слава Богу, в нас ще багато мальовничих куточків природи, можна сказати недоторканих, де можна відмінно відпочити, набратися сил на цілий трудовий тиждень…
На підтвердження своїх слів пан Віктор показує на величезне фото фантастичної краси підводного краєвиду, яке висить на стіні. Зізнаюсь, зайшовши до кабінету, зауважив про себе майстерність фотографа та ще й подумав, що картину “скачали” з інтернету. Як виявилося, цю неземну красу відомий рівненський фотохудожник Сергій Бусленко зробив в одному з водоймищ області. Проте, де саме, господар не сказав:
— Не хочеться, щоб цю місцевість після газетної публікації відвідали “аматори” природи. Непоодинокі випадки, коли після нас у мальовничі місця навідувалися люди, після яких водоймище вже було не впізнати. Браконьєрів вистачає, вони електроловами буквально нищать природу. Спіймають кілька десятків кілограмів риби, іншу ж — знищать. У такій водоймі підводний світ завмирає надовго. Шкода і боляче, що залишиться нашим нащадкам. Красу наших водоймищ потрібно зберегти і для нас, і для майбутніх поколінь.
Небезпечно
і дорого – але ж це для екстремалів!
— Зараз модним є дайвінг — занурення з аквалангом у морські глибини. Ви також дайвер?
— Звичайно. В Україні є чимало улюблених місць для дайверів, особливо, на Чорному морі. Серед професіоналів дуже популярним є пірнання до затонулого корабля “Цесаревич”, який лежить на глибині майже 50 метрів. Багато таких місць за кордоном. Нещодавно я побував на сафарі у Червоному морі. Протягом тижня ми мандрували теплоходом популярними дайверськими маршрутами. Щодня було три денних і одне нічне занурення під воду. Маса нових вражень. Зокрема, побували на затонулому у 1991 році поромі “Салем”. На глибині 30 метрів все залишилося, як у перші хвилини після трагедії (до слова, тоді загинуло майже 800 людей, врятувалося лише півтори сотні).
Власне, дайвінгом займаюся доволі давно, побував у багатьох цікавих місцях і в Україні, і за кордоном. Доводилося навіть пірнати у жерло згаслого вулкана в Єгипті. Почав займатися підводною фотозйомкою.
— Підводні види спорту — є екстремальними?
— Не тільки екстремальні — небезпечні. Непоодинокі випадки загибелі спортсменів, причому досвідчених. Одним із головних факторів, як убезпечити себе, – це дотримуватися суворої дисципліни. До того ж, до змагань не допускаються спортсмени, які не пройшли спеціального навчання і не мають відповідного посвідчення. Є спеціальні системи навчання, які має пройти спортсмен перед пірнанням у нових місцях. І головне — без посвідчення вам ніхто не заправить акваланг повітрям. Це є основним контролем. Підводники кажуть: під водою біди одного нема, є спільна біда…
Як приклад, пан Бєлов наводить випадок, який стався за день до його прибуття на місце занурення в Червоному морі. Дайвери — троє росіян та голландець — і єгипетський інструктор занурились на глибину, де була підводна течія. Але не врахували, що в ті дні вона була швидшою, ніж зазвичай, крім того, ще й спрямована в бік заходу сонця. Спливши на поверхню моря, чоловіки не побачили свого катера, та й штормило відчутно. Їхні колеги, які залишились на місці занурення, не мали права зніматись із якоря. Берегова охорона не змогла побачити серед шторму три цятки людей, оскільки їх занесло у відкрите море в невідомому напрямку. Лише на другий день на берег виплив росіянин, який проплив аж 12 кілометрів! Він і розповів, що, опинившись серед водної пустелі, інструктор запропонував усім зробити спільну зв’язку шнуром, щоб не втратити одне одного. Так вимагала інструкція про дії у нештатній ситуації. Але росіянин не погодився з інструктором. Цей непослух і врятував йому життя. Різне буває, то вже доля втручається, мабуть.
Віктор Бєлов кілька разів потрапляв у браконьєрські сіті, розкинуті для риби. Щоб вибратись з подібної халепи, кожен пірнальник повинен мати при собі спеціально загострений ніж.
— Напевне, заняття підводним спортом дороге задоволення?
— Звичайно. І хоча рушниці ми в основному робимо самі, оскільки серійні зразки нам поки не по кишені, іншу ж амуніцію — гідрокостюм, ласти, маски — доводиться купувати. А ціни дуже навіть високі.
