Для нас, рівнян, прізвище Маринович наповнене особливим змістом – сестра пана Мирослава, заслужений вчитель України Надія Франківна Маринович, була засновником і багаторічним директором рівненської спеціалізованої школи з поглибленим вивченням англійської мови “Центр Надії”. 28 березня 2009 року вона померла на 64 році життя…
“У роки, коли Мирослав Маринович був в’язнем сумління, Надійка разом із ще двома жінками – мамою Любою та дружиною Любою – була потужним джерелом його надії, – а в тому стійкості та витривалості”, – йшлося у співчутті від спільноти Українського католицького університету, оприлюдненому на сайті навчального закладу, коли Надія Франківна пішла з життя.
Школа “Центр Надії” – ровесниця незалежної України, вона була заснована 1991 року. Мирослав Маринович не раз бував у Рівному, виступав і перед педагогами та учнями “Центру Надії”, і перед місцевими студентами.
Мирослав Маринович, інтерв’ю з яким опубліковане нині у “Блогах OGO.ua”, виховувався в релігійній сім’ї, його дід був священиком. Навчаючись у Львівському політехнічному інституті, виступав із критикою радянської політики. Як наслідок – перша зустріч із КДБ і звільнення з військової кафедри – не одержавши офіцерського звання, Маринович після закінчення інституту мусив піти на армійську службу рядовим… Чотири десятиліття тому, у травні 1973-го, його затримала і обшукала міліція, коли Мирослав Маринович покладав квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві… Після служби в армії працював у видавництві, звідки його звільнили за сигналом з КДБ. Деякий час був безробітним, а напередодні арешту зміг влаштуватися розклеювати афіші…
Ставши одним із членів-засновників Української Гельсінської групи, Маринович опинився під постійним «ковпаком» радянських каральних органів. У березні 1977-го разом із другом М.Матусевичем на вечорі пам’яті Тараса Шевченка в Київській філармонії вийшов на сцену і закликав присутніх запівати «Заповіт». За місяцт Мирослава Мариновича заарештували.За “антирадянську агітацію і пропаганду” він отримав сім років таборів суворого режиму і п’ять – заслання…
В Україну Мирослав Маринович повернувся лише 1987 року. Відтоді активно займається громадською діяльністю. Зокрема, став засновником першої групи «Міжнародної Амністії» в СРСР (1991), директором Інституту Релігії і Суспільства Львівської Богословської Академії (1997), а 2010 року очолив Українське відділення Міжнародного ПЕН-клубу – неурядової організації, яка об’єднує професійних письменників, редакторів і перекладачів. Нині Мирослав Маринович є віце-ректором Українського католицького університету – приватного наукового та навчального богословського закладу у Львові.
Саме релігійна та духовно-моральна освіта в Україні і опинилась у центрі розмови з Мирославом Мариновичем, яку пропонуємо увазі читачів “Блогів OGO.ua”.
