Свій кар’єрний шлях Василь Романчук почав учителем англійської мови у сільській школі. Пізніше, після закінчення Київського державного університету, працював гідом-перекладачем у Київському відділенні “Інтурист”. Потім повернувся у рідне Рівне, де народився. Тут Василь Прокопович продовжив свою кар’єру в Рівненському медучилищі. Де працював викладачем англійської та латинської мов. Дуже швидко був призначений завідувачем денним відділенням училища. За дванадцять років роботи в закладі, був удостоєний багатьох нагород, у тому числі й “Відмінник охорони здоров’я”.
Перейшовши працювати на посаду заступника директора Рівненського технікуму радянської торгівлі, Василь Романчук залишився тут вже більш як на тридцять років. Тепер він, вже у статусі кандидата наук, керує тим же закладом, щоправда, зі зміненою назвою. За ці роки, він зміг втримати і розвинути коледж, перетворивши його з простого технікуму на один з найпрестижніших навчальних закладів Рівного.
Звідки такі здібності, запитаєте ви? Все просто, як кажуть жартома у народі: “Гени пальцем не задушиш”. У Василя в роду були офіцери та інтелігенція. Люди, які стояли біля витоків “Просвіти” у нашому місті. Люди, які були авторитетами у національному русі. Люди, з якими вважали за честь товаришувати відомі діячі минулого століття.
Передались ці гени й нащадкам. Син Василя Романчука Юрій — дипломат, кандидат політичних наук. Нині працює першим секретарем посольства України у США. А ще пише пісні та вірші. І навіть видав кілька своїх авторських збірок.
До речі, талант віршування Юрій Романчук отримав від батька. Василь Прокопович Романчук пише вірші, чудово грає на гітарі та співає. А ще він готує смачний борщ. Про таких, як він, жінки кажуть: “справжній полковник”. До речі, військовий кітель з погонами теж знайдеться в гардеробі Василя Романука.
