За столом кабінету — надзвичайно молода дівчина, яка завдяки своєму строгому вигляду здавалася трохи старшою. Робочий стіл не завантажений — на ньому стоїть фото на підставці. “Це хто?” — поцікавилася у господарки кабінету. Вона повернула портрет — і я побачила відчеканену срібну ікону. “Подарунок вдячного клієнта”, — зауважила вона.
Призначення – подарунок долі
— Існує думка, що зайняти високу посаду у досить молодому віці самостійно не можна
, обов’язково за цим мають стояти або зв’язки, або гроші.
— У мене батьки військові пенсіонери. У військових своєрідна доля, вони після стрімкої кар’єри йдуть на пенсію у молодому віці і таким чином стають ніби викинутими із великого життя. Вони дуже прості люди і не могли вплинути на Сергія Леонідовича Тігіпка, аби призначив мене на цю посаду. Пам’ятаю, мій тато був дуже розчулений, коли я йому привезла наказ замість подарунка на день народження, у нього навіть з’явилися сльози, тому що колись я жартувала про те, що прийде час і я буду керувати банком. Батько не міг повірити, що мрія його дочки могла здійснитися.
— А як ви думаєте, чому саме ви?
— У той час, коли мене призначали, я навчалася в магістратурі Київського національного економічного університету. І під час екзамену зателефонували і повідомили, що мені призначена зустріч із Головою Правління банку. З приводу чого, не сказали. Думала, що поки складу іспит, зі мною станеться серцевий напад. Адже просто так із приймальні центрального офісу не телефонують. Думала, що ж я такого вже накоїла. Завжди людина міркує про гірше. Так вперше зустрілася із Головою Правління. А в кінці розмови він сказав: “Як ви дивитесь на те, щоб очолити банк у Рівному?” Як я можу на це дивитися?! Кажу, що певно, ще не заслуговую такого посту. Це велика відповідальність, це й обсяг знань має бути надзвичайно широким. Адже директор вирішує і адміністративні питання, і організаційні, і господарські. Він сказав: “Ти спробуєш — а там буде видно”.
— Чим ви його підкупили?
— У нього є така фраза: “Коли у людини є блиск в очах, то вона переверне гори”. Можливо, він побачив цей блиск. Під час співбесіди Сергій Леонідович Тігіпко цікавився, як я бачу розвиток банку, які я зробила би кроки, щоб покращити діяльність філії в регіоні, як підвищити рейтинг.
— І що ви йому розказали?
— Те, що ми зараз маємо, те я йому й розказала.
— А що ви зараз маєте?
— Ми придбали власне приміщення у центрі міста, до цього банк був розміщений у напівпідвальному приміщенні у дворах. Погодьтесь, адже це непрестижно для банку, що хоче себе позиціонувати на міжнародному ринку. За рік роботи відкрили ще два відділення, — у нас тоді не було жодного. Звичайно, змінилася і клієнтська база, завдяки чому і підвищився рейтинг банку у регіоні.
На представленні була німа сцена
— А що було далі?
— За два дні я здала сесію і повернулася у Рівне. І відбулося офіційне моє представлення колективу. Я цього дуже боялася. Адже у нас тоді був директор і заступник. А я працювала начальником відділу, і моя діяльність була пов’язана із маркетингом, просуванням продуктів на ринок, із стратегією розвитку банку.
— То яка ж була реакція?
— Німа сцена. Всі мовчали. Далі на вечірці, присвяченій ювілею банку у Києві, коли Сергій Тігіпко мене представляв колегам, він зазначив, що я наймолодший керівник у структурі “ТАС-Комерцбанку”, в успіх якого він вірить.
— Розкажіть про враження, яке ви справляєте на клієнтів?
— Мені доводиться спілкуватися із керівниками підприємств, які часто старшого віку, ніж я. Реакція така: спочатку всі дивуються. Потім запитують: “Це ви така молода?” Я кажу: “Так. Але ж ми маємо поговорити про справу”. Але ще ні в кого не було нарікань. У мене за плечима потужна команда, на яку я можу покластися.
— Теж молода?
— У нас працюють і молоді, й досвідчені. “Стара гвардія” – це моя підтримка, мої вчителі. Колись деякі з них вводили мене у курс банківської справи і відкривали початки премудрості банківської діяльності. Після призначення вони сказали, що дуже горді, що мають таку ученицю, а для мене – це найвища оцінка.
— У банку справді чудове приміщення. А чому прозорі стіни?
— Прозорі стіни дісталися від минулого власника. Ми подумали, що це плюс. Адже вивчали досвід іноземних банків. І зрозуміли, що скляні стіни, скажімо, у європейських банках — це норма. Установа має бути відкритою для людей. Скляні стіни дають змогу клієнту відчути те, що банк повністю прозорий для нього.
Посада залишила без весільної подорожі
— А Новий рік як відсвяткували?
— У романтичній обстановці удвох з чоловіком. Я через свою діяльність часто буваю у роз’їздах. Моя посада зобов’язує до відвідувань ресторанів, зустрічей із багатьма людьми. І це трохи обтяжує. Бо тілом з компанією, а душею вдома, з чоловіком. Тому найромантичніше, що може вигадати директор банку, — це вечеря двох удома.
— А чоловік як ставиться до постійної зайнятості?
— Коли він освідчувався, я ще директором не була. І цього ніхто не передбачав. Ми з ним познайомились у спортзалі. Він займався бодібілдінгом, а я — аеробікою. Ми часто бачились, і хоч не були знайомі, почали вітатися. А по-справжньому познайомились уже на дискотеці. І почалось…. Призначили дату весілля, зовсім не підозрюючи про такий поворот долі. 5 жовтня була призначена на посаду, а 4 листопада було весілля. Через те у нас не було весільної подорожі. У суботу ми побралися, а в понеділок я вийшла на роботу. Той рік був дуже інтенсивним. І з полегшенням видихнула, коли він закінчився.
— Ви пожертвували медовим місяцем задля роботи?
— Через півроку ми поїхали у весільну подорож у Єгипет. Перший раз ми були разом за кордоном. Це був насичений відпочинок. Відвідали багато тамтешніх пам’яток. Люблю подорожувати і дивуватися тому, що у світі є країни, які суттєво відрізняються від того, що можна побачити у нас. Дуже хочу побувати у Греції, бо країна має давню історію. В Португалії — побачити океан. А Бразилія — це давня мрія.
На кухні морально відпочиває
— Як поставився чоловік до вашої посади, адже він заручався із простою дівчиною з хорошої сім’ї, а в результаті отримав директора банку?
— Я для нього — не директор, я для нього — кохана дружина. І він чудово розуміє особливості моєї професії, і спокійно ставиться до, так би мовити, примх професії.
— Чи змінилося із новою посадою щось у чисто жіночому проведенні часу?
— Нічого. Я проводжу свій вільний час, як і всі дівчата не директори, у колі своїх подруг чи з коханим чоловіком: дискотека, боулінг тощо.
— А хобі?
— Кухня. Я дуже люблю експерименти. Особливо, коли для цього є час і можна створювати всілякі шедеври. Деколи запрошуємо наших батьків. Я відпочиваю за цією справою морально і отримую неабияке задоволення.
— А крім кухні?
— Захоплююсь благоустроєм, дизайном. І тому час від часу намагаюся змінити інтер’єр у нашій квартирі, покращити його. Я без кінця вчусь. Після університету навчилась керувати автомобілем, а тепер вчу англійську мову. Мій викладач розуміє мою зайнятість і поблажливо ставиться до того, якщо я чогось не встигну. Але останнім часом на уроках ми з нею спілкуємось тільки англійською. Жодного слова українською. Знаєте, це має певний ефект.
Комфортно почувається в костюмах
— Слідкуєте за модою
?
— Натура жінки зобов’язує слідкувати за тенденціями. Але мій вибір — те, що мені личить. Люблю мінімалізм і підтримую його. Я проти гламуру у своєму гардеробі.
Шафа — повна костюмів. Я їх палка шанувальниця. Це зручний одяг, до якого звикла. Крім того, він імпонує моєму внутрішньому стану, адже людина я нелегковажна і відповідальна. А на вихідних, як і всі, — домашній халат чи спортивний костюм. Одяг купую у Рівному. У бутиках у Києві чи десь за кордоном не вдягаюся.
— Вам 26. Ви вже досягли багато. Яка наступна сходинка?
— Куди мені далі піти, що собі запланувати? Чи це, можливо, власний бізнес, чи буде ріст у банку, чи зацікавлюся політикою — ще не вирішила. Планка поставлена високо, але остаточний вибір покаже час.
![]()


