Потрапити до української антарктичної експедиції — завдання, яке вимагає не лише фахової підготовки, а й психологічної витривалості, здатності працювати в команді та готовності провести рік далеко від дому. Для 23-річного жителя Вараша Олега Горяінова участь у 31-й Українській антарктичній експедиції стала важливим стартом у науковій кар’єрі. Цьогоріч він став наймолодшим учасником команди, яка працює на станції «Академік Вернадський».
Ексклюзивно для читачів OGO.ua молодий біолог розповів, як проходив складний відбір, що найбільше здивувало його в перші дні в Антарктиці, із якими міфами про материк довелося зіткнутися та чому головний виклик експедиції — не лише погодні умови.
«Страшно, але дуже цікаво»
— Як виглядав той момент, коли ви дізналися, що їдете в антарктичну експедицію? Які були перші емоції?
— Це було досить несподівано. Конкурс до антарктичної експедиції дуже складний і багаторівневий: відбір документів, професійна співбесіда, психологічне тестування, а потім фінальний етап — тиждень гуртування кандидатів у Канівському природному заповіднику.
На цьому етапі нас було 25, але до експедиції поїхала лише половина. Серед біологів, наприклад, із шести обрали лише трьох. Дивлячись на інших кандидатів, я постійно порівнював себе з ними — і, чесно кажучи, не був упевнений, що потраплю саме цього року. Швидше сприймав це як цінний досвід і шанс спробувати знову в майбутньому.
Тому коли я дізнався, що мене обрали, відчуття були змішані. Це не була чиста радість — швидше щось між захопленням і недовірою до реальності. З одного боку, це потужний старт для наукової кар’єри, новий етап життя. З іншого — розуміння, що попереду рік ізоляції, без звичних зустрічей із рідними і друзями.
Це було відчуття “страшно, але дуже цікаво”.
Антарктика виявилася не такою, як у стереотипах
— Що найбільше здивувало вас в Антарктиці вже в перші дні перебування? Як відбувалася адаптація?
— Адаптація у мене пройшла доволі легко. Багато хто стикається з джетлагом, адже різниця з Києвом становить шість годин, і це відчутно: коли тут ранок — у Києві вже день, а коли тут вечір — там ніч. Але я досить швидко звик до нового ритму.
Можливо, свою роль зіграло і те, що нас дуже організовано і безпечно доставили на станцію — це допомогло уникнути зайвого стресу.
Найбільше ж мене здивувало не те, про що зазвичай говорять. Усі знають про пінгвінів, про дику природу, але мало хто згадує про гори. А їх тут дуже багато. Чорні скелі, вкриті снігом і льодовиками, створюють неймовірний контраст. У сонячну погоду на них можна дивитися годинами — це буквально відчуття масштабу і вічності.
— Що вас найбільше вразило в природі Антарктиди? Чи є момент, який запам’ятається на все життя?
— Я ще не так довго тут, щоб говорити про один “головний” момент, але вже є речі, які точно залишаться зі мною.
Вперше побачити пінгвіна в природному середовищі — це особливе відчуття.
Так само, як і вперше побачити кита. Це ті моменти, які складно описати словами, але вони точно запам’ятовуються надовго.
«Академік Вернадський»: наука, побут і командна відповідальність
— Як проходить звичайний день учасника експедиції — від ранку до вечора?
— Мій день як біолога значною мірою залежить від погоди. Якщо умови дозволяють, я працюю “в полі” — виїжджаю на острови або в море, щоб відбирати зразки.
Якщо ж погода несприятлива, ми залишаємося на станції. Але це не означає, що роботи менше. Станція — це наш спільний дім, де живе 14 людей, тому кожен день схожий на життя великої родини.
Зранку — сніданок, далі робота: обробка даних, підготовка матеріалів, допомога колегам. Часто ми робимо побутові речі разом — наприклад, готуємо продукти або наводимо порядок. Це важливо для комфорту всієї команди.
Окремо є чергування. У цей день ти відповідаєш за безпеку станції: контролюєш технічні процеси, стежиш за потенційними ризиками, зокрема пожежною безпекою. Це потребує максимальної концентрації, адже ти відповідаєш не лише за себе, а й за інших.
У вільний час, особливо під час довгих антарктичних вечорів, кожен знаходить свої способи відпочинку, але водночас ми завжди підтримуємо одне одного.
— Що входить у ваші обов’язки?
— Моя основна роль як біолога — це відбір і підготовка зразків. Ми беремо проби біоти, аналізуємо різні показники, а головне — правильно їх обробляємо і зберігаємо.
Це критично важливо, адже ці зразки зберігатимуться тут цілий рік і лише після повернення будуть передані для детального аналізу в лабораторіях в Україні та за кордоном.
Також до моїх обов’язків входить спостереження за станом екосистеми: флори і фауни. Ми також слідкуємо за тим, щоб не порушувати природний баланс — не залишати сміття, не турбувати тварин, не пошкоджувати рослини.
Як учасник експедиції я також виконую спільні обов’язки: чергування, допомога команді, участь у побутових роботах. Тут усе побудовано на взаємопідтримці.
Міфи про Антарктиду, клімат і справжні труднощі
— З якими міфами про Антарктиду ви вже зіткнулися?
— Найпоширеніша плутанина — це Арктика й Антарктика. Люди часто не розрізняють, де живуть пінгвіни, а де — білі ведмеді. Насправді пінгвіни — в Антарктиці, а білі ведмеді — в Арктиці.
Ще один міф — що станція «Академік Вернадський» розташована десь у центрі материка, де температури сягають -70°C. Насправді вона знаходиться на острові Галіндез біля Антарктичного півострова — це край континенту, і клімат тут значно м’якший. Взимку температура зазвичай близько -10…-15°C.
Також багато хто думає, що тут “пусто” і немає життя. Але як біолог можу сказати: життя тут набагато більше, ніж здається. Воно просто інше — часто приховане, локалізоване в мікроекосистемах, але дуже різноманітне і добре пристосоване до цих умов.
— Які виклики виявилися найскладнішими: клімат, ізоляція чи щось інше?
— Цікаво, але клімат не став для мене найбільшим викликом. Так, тут холодно і часто вітряно, але це скоріше питання адаптації. Найвідчутніший фактор — це саме вітер, який іноді буває дуже сильним.
Ізоляція теж поки не є критичною. У нас хороший колектив, ми багато спілкуємося, підтримуємо одне одного. До того ж є інтернет, і можливість зв’язку з рідними значно полегшує цей аспект.
На даний момент я не відчуваю якихось критичних труднощів. Основний виклик для мене — це відповідальність: зробити свою роботу якісно, вчасно і бути частиною злагодженої команди.
Традиції на краю світу і порада молоді
— Як відчуваються свята так далеко від дому?
— Ми намагаємося зберігати українські традиції навіть тут, на краю світу. Це дуже важливо для відчуття дому.
Наприклад, на Великдень ми розписували писанки, дотримувалися наших звичаїв, створювали атмосферу свята. Так само з іншими датами — ми привозимо із собою частинку України і підтримуємо ці традиції разом.
Свята тут відчуваються інакше, ніж удома, але водночас дуже щиро. Вони нагадують, хто ми і звідки.
— Що б ви сказали молоді, яка мріє про великі наукові або життєві виклики?
— Я б сказав дуже просто: мріяти важливо, але ще важливіше — діяти.
Для мене поїздка в Антарктиду колись здавалася чимось нереальним. Але якби я не спробував, вона б так і залишилася мрією.
Навіть якщо здається, що це “занадто велике” і ви “ще не готові” — варто робити кроки. Спроба дає більше, ніж бездіяльність: вона або приводить до результату, або показує, що потрібно покращити.
Якщо ви мрієте і нічого не робите — ви ніколи не дізнаєтесь, чи це було можливим. Якщо ж пробуєте — шанс з’являється.
