— Звідки у вас виникло бажання займатись бойовими мистецтвами? Як ви прийшли в “Спас”?
— У четвертому класі я зацікавився взагалі бойовими мистецтвами, але на той час бойові мистецтва в Радянському Союзі були заборонені. Звичайно, окрім боксу, самбо та дзюдо. Тому, як і більшість моїх однолітків, починав з книг. До кінця одинадцятого класу я перечитав багато книг, я вже міг подивитись на книжку і сказати, варто її читати чи ні, чи взагалі вона дасть якийсь результат. На той момент я вже знав про існування національних бойових мистецтв. У 1992 році я знайшов першу книжку Володимира Пилата “Традиції української національної фізичної культури”, от там вперше власне ближче познайомився з Бойовим Гопаком. У 1994 році я поїхав на тижневий семінар з Бойового Гопака в Полтаву. Паралельно шукав інформацію про “Спас” — бойове мистецтво козацьких розвідників. У 1996-му вдалось зустрітись з Олександром Притулою, до якого почав їздити на семінари з українського рукопашу в Запоріжжі. Фактично зі “Спасом” рівняни познайомились у 96-му році. Юридично як обласна організація ми зареєструвались в 2008-му році, хоча робота велася вже задовго до того.
— То як же проводиться навчання у “Спасі”, яка головна його мета? Чи є якісь вікові обмеження для навчання?
— Традиційно навчання “Спасу” розпочинається з народних ігор. А вже згодом відбувається навчання з техніки рукопашу. Взагалі форми навчання досить різні — лекції, тренування, святкування, табори, фестивалі. Кожна з цих форм має свою специфіку.
Так на лекціях ми вивчаємо історію українського козацтва і України, історію козацьких бойових мистецтв, основи козацької медицини. Тренування — це звичайна тяжка робота. Проводимо тренування тричі на тиждень, при можливості — більше. Святкування — це своєрідні змагання, де кожен може показати свою спритність, силу і витривалість у народних іграх. Традиційно ми відзначаємо дев’ять козацьких свят протягом року.
Наметові табори — це можливість відпочити від міста і оздоровитись. Наша головна мета — забрати дітей з вулиці, організувати змістовний відпочинок. Кожне таборування має свою специфіку. У будь-якому разі дисципліна у нас жорстка. Фестивалі — це поєднання свят зі змаганнями з українського рукопашу. До речі, два роки тому нас визнали як вид спорту в Україні. Щодо вікових обмежень, то кожен інструктор визначає сам. У дніпропетровську, наприклад, наші друзі тренують навіть у дитячих садках. Наймолодшому нашому учню 7 років, а взагалі вікових обмежень немає.
— Як часто відвідуєте фестивалі, чи, можливо, влаштовуєте якісь показові виступи?
— У нас є два обов’язкових фестивалі, в яких ми беремо участь. Це “Спас на Хортиці” в Запоріжжі на Покрову і “Дніпровські пороги” в Дніпропетровську — в лютому. Через відсутність коштів на решту заходів ми не їздимо. Беремо участь у змаганнях в Рівному з теквандо чи кікбоксингу. Спільно з федерацією Бойового Гопака провели уже п’ять фестивалів козацьких бойових мистецтв у Рівному. Окремі показові виступи влаштовуємо не часто, більшість часу віддаємо на тренування. Щоб підготувати показовий виступ, приміром, на три хвилини, потрібно готуватись близько місяця. Усе залежить від рівня складності самого виступу.
— З якими організаціями співпрацюєте?
— На даний момент співпрацюємо з обласною федерацією Бойового Гопака та з Дитячим козацьким товариством Рівненщини. Хоча ми разом з Федерацією Бойового Гопака практично складаємо основу козацького товариства. Фактично це одне й те ж, просто те, чим займається Дитяче козацьке товариство — це значно ширше, ніж те, чим займаємось ми. З цими організаціями проводимо спільні святкування, фестивалі, табори.
— У деяких своїх виступах ви використовуєте зброю. Скільки потрібно тренуватись для того, щоб зробити такий виступ? Зброя справжня?
— Ми робимо бутафорні шаблі, виготовляємо з пластин заліза для того, щоб відпрацьовувати козацьку техніку фехтування. До речі, вона суттєво відрізнялась від інших технік. Для того, щоб демонструвати техніку роботи зі зброєю, потрібно довго готуватись. Хоча нічого складного в цьому немає, потрібно просто зрозуміти принципи. Є така приказка: “Прийом — ніщо, принцип — усе”. Звичайно, що зброя не справжня, в Україні ще не дозволили використовувати справжню зброю.
— Як взагалі з фінансуванням, влада підтримує ваші ідеї і пропозиції?
— По-різному. Часто доводиться обходитися власними силами. Кілька років тому деякі заходи частково фінансувала обласна адміністрація. Їхня допомога давала можливість нам проводити малі табори та підвищувати кваліфікацію інструкторів. Зараз, у порівнянні із Запоріжжям, у нас підтримки немає ніякої. Шукаємо альтернативу. Двічі писали проекти і отримували фінансування від Міжнародного фонду “Відродження” на проведення літніх наметових таборів. До прикладу, в 2010 році ми спільно з Дитячим козацьким товариством Рівненщини і федерацією Бойового Гопака провели два десятиденні літні табори по сто дітей у кожному за кошти фонду. Менші табори проводили за власний кошт. Протягом двох років спільно з гопаківцями допомагаємо обласному управлінню освіти проводити військово-патріотичну гру “Джура”. Зараз намагаємося покращити співпрацю з владою. Сподіваємось, що завдяки цьому зможемо перейти на якісно вищий рівень.
— Відомо, що недавно ви почали набирати групу для навчання самих інструкторів. Розкажіть, будь ласка, про семінари.
— Нам зараз не вистачає інструкторів. Є багато людей, які хотіли б займатися Спасом, але інструкторів на всіх не вистачає. Саме для цього ми набираємо групи для тих, хто хоче навчитись тонкощам козацького бойового мистецтва і після закінчення тренувати дітей. Це семінарська форма навчання розрахована на три роки, і після кожного курсу, звичайно, за умови здачі іспитів, видається сертифікат. Не кожен зможе пройти трирічне навчання. На третій рік навчання запрошує керівництво Всеукраїнської федерації. Якщо керівник федерації бачить, що цю людину можна запросити на навчання, тоді він запрошує. Якщо людина не готова, її ніхто не запросить, навіть якщо вона готова заплатити за навчання. Загалом, навчання — технічна, методична і психологічна підготовка, вивчення козацького бойового звичаю, українознавство, школа лідерства, риторика, кінна підготовка, загалом все, що має знати справжній козак.
