І якщо у котроїсь із них якась операція виходила краще, ніж у мене, я стежив: як же вона це робить? Доки не отримував такий же результат. Через місяць-два я вже почав самостійно шити замовлення, які викроював досвідчений кравець.
Після закінчення школи швейників мене серед кращих учнів взяли в ательє. Зліва і справа від мене працювали досвідчені майстри. Я уважно спостерігав за їх технікою, намагаючись зробити краще. Моїм козирем було вміння спостерігати, копіювати й розраховувати кожну секунду часу. Усе подальше життя я продовжував вчитися ремеслу.
Я навчився організовувати свій робочий час і своє робоче місце, що мені дуже допомогло. Навіть вже коли став відомим майстром, про мене багато говорили й писали, я і далі продовжував вчитися. Продовжую вчитися і сьогодні, бо у світі стільки усього цікавого, а я так мало знаю! Людина навіть за сто років не зможе про все дізнатися і все встигнути.
У Києві років 20 тому жив відомий кравець Маєв. Тоді виставки певного рівня відбувалися за певною схемою: спочатку демонструвався виріб, потім виставлялася оцінка, а тільки після цього викликали автора. Але коли оцінювали виріб Маєва, не було необхідності називати автора. Річ була дуже скромною — жодних зайвих деталей, силуетна форма з дуже чіткими пропорціями. Ця людина закінчила академії у Німеччині та Франції. Саме він був моїм вчителем. Мені вдалося потрапити до нього в учні, хоча він нікого не хотів брати. І от Маєв почав вчити мене професійній точності, вимагаючи все розраховувати до міліметра. З жіночим одягом, напевно, легше, оскільки є великий простір для фантазії у виборі рельєфу, гами кольорів. А у чоловічій колекції і сто років тому був класичний англійський костюм, і зараз. Змінюються тільки деталі — плече трохи ширше чи вужче, змінюється довжина виробу, висота талії, пропорції. Саме це “трохи” і є мистецтвом.
Напевно, мені дуже пощастило, бо моїми вчителями були чудові майстри, в яких було чому вчитися. У кожного я намагався щось піддивитися, скопіювати. І доки не робив так само якісно і швидко, не заспокоювався. Це допомогло утвердитися у своїй спеціальності.
Згадую свої перші поїздки за кордон. Що я робив? Йшов у дорогий ресторан, брав за 5 доларів склянку соку і сидів з ним. Доки люди танцювали, я замальовував на серветочках їх костюми. Я зауважував, чим відрізняється тамтешній крій. Коли, скажімо, тканина у клітинку, дивився, у якому вона напрямку, як і де співпадає малюнок…Потім приходив у готельний номер і все змальовував у блокнот, укладав “каталог”.
Так я проїхав Південно-Східною Азією — подивився, що там. Потім північними морями, Середземномор’ям, Америкою, Африкою… За рахунок того, що піддивився, і підживлювався, цей ринок допоміг мені.
А ось правило від Михайла Поплавського
Здійснюється те, у що віриш
Коли у парткомі мені не давали рекомендації в аспірантуру, коли я твердив, що все одно стану вченим і повернуся викладати в інститут, я вірив у це. Коли відстоював у суді своє право бути ректором, я вірив у перемогу. Для людини важливо вірити у себе i свою можливість змінити власне життя. Вона здатна на великі справи, але проблема полягає у тому, що людям не вистачає віри.
Відомий дослід: якщо людині зав’язати очі і доторкнутися до шкіри холодною монетою, сказавши, що вона розпечена, у неї станеться опік. Чому? Бо вона повірила у те, що монета розпечена.
Якщо сотні людей, якi страждають на одну й ту саму хворобу, дати таблетку, яка нічого не виліковує, а переконати їх, що це чудові ліки, то третина з них видужає тільки завдяки вірі у те, що ця таблетка їх врятує.
Якщо ви впевнені у своїй непривабливості, то ви ніколи не сподобаєтеся коханій дівчині, вважаючи, що ви її не варті, і, просиджуючи на вечірках у кутку, намагатиметесь бути якомога непомітнішим.
Якщо вірити у свою невдачу, то годі й сподіватися на успіх. Якщо не вірити у можливість домогтися чогось, дуже мала надія на те, що коли-небудь цього досягнеш.
Чимало менеджерів платять працiвникам менше тільки тому, що тi самі зажадали меншої оплати, ніж хотів запропонувати менеджер. Чому? Бо вони недооцінюють себе. Їм соромно просити підвищення по службі не тому, що вважають себе нездатними, а тому, що думають, нiби їм ніхто стільки не заплатить.
Якщо ви боїтеся, що вас поб’ють, вважайте себе битим. Якщо ви вважаєте, що ви програєте, ви вже програли.
Щоб робити гроші, зовсім не обов’язково їх мати. Не потрібні багаті родичі, науковий ступінь або щасливий випадок. Усе, що потрібно для успіху, є у кожного з нас. Кожен володіє силою творити власну долю точнісінько так, як будь-хто інший. Треба тiльки вірити у це.
Віра допомагає здійснювати будь-які проекти. Навіть такі, що на перший погляд видаються нездійсненними.
Тепер, коли оглядаюся на свій життєвий шлях, все більше знаходжу цьому підтверджень. Не було б віри в успіх — навряд чи зміг би домогтися того, що маю зараз.
Коли я вийшов на сцену як співак і цим спровокував шквал критики, — я вірив в успіх іміджевої розкрутки університету, незважаючи на те, що багато хто пророкував крах.
Коли я вольовим рішенням відкрив кафедру бальної хореографії, долаючи опір тих, хто доводив неможливiсть такої, я вірив в успіх і влучив “у десятку” — тепер це одна з популярних кафедр, студенти й випускники якої успішно виступають в Україні та за її межами.
Коли 1995 року, після судових процесів, в одному з інтерв’ю я сказав, що за кілька років університет стане Національним, я вірив в успіх, хоча багато хто ставився до цього, як до нездійсненної мрії.
Перелік своїх спроб можу продовжувати безкінечно. Скажу лише, що будь-яка справа починається не тільки з конкретної мети, а й з віри в її реальність. Якщо ви впевнені у реальності ваших планів, отже вони і є справді реальними.
Моя порада: думайте про свою мету так, ніби вона вже здійснилася. Вірте у себе й свої сили — і половина успіху вам гарантована. Не звертайте уваги на труднощі — це лише сходинки, які гарантують успiх, і якими просто потрібно пройти.
Зараз нелегкий час для України. Але оптимізм і віра у краще завжди були, є і залишаться рушійною силою розвитку. Найкращий спосіб здолати труднощі — діяти з вiрою в успіх, свій і своєї країни.
Від Ігоря Губерникова
— У наступній публікації через тиждень — відповідь на читацький лист: “Не можу повірити в те, що можу чогось досягти, бо розумію, що для початку будь-якої справи потрібен стартовий капітал. Та у мене його немає. Я ніколи не зможу розпочати свій бізнес!”
Відповідаю, читачу. Стартовий капітал — це не обов’язково гроші. А що ж іще? Через тиждень читай, як розпочати бізнес без стартового капіталу.
Автор і організатор Національної
програми “Будь багатим”
Ігор ГУБЕРНИКОВ.
Для листів читачів:
01159, Київ-159, а/с 31, Губерникову
e-mail: 100kingsua@zeos.net
