23 серпня Україна відзначає День Державного Прапора. Сьогодні синьо-жовтий прапор знають у всьому світі, а для українців він давно став значно більшим, ніж просто державний символ. Прапор піднімають у дні свят і перемог, з ним виходять на мітинги, його повертають над звільненими містами. Та історія двох головних українських кольорів значно давніша й цікавіша, ніж звичне пояснення про синє небо над жовтим пшеничним полем.
- Синій і жовтий з’явилися в українській символіці задовго до сучасного прапора, але національними кольорами стали значно пізніше.
- Навколо порядку кольорів досі існують міфи — зокрема про «жовто-блакитний прапор Грушевського» та його нібито перевертання за Скоропадського.
- За два століття синьо-жовтий стяг пройшов шлях від символу національного руху до державного прапора, переживши радянську заборону й повернення напередодні незалежності.
Синій і жовтий з’явилися в українській символіці ще багато століть тому, а сучасний прапор формувався поступово — разом із національним рухом і боротьбою за власну державу. Чому саме ці кольори стали українськими, чи справді прапор колись «перевернули» та коли синьо-жовтий стяг офіційно став державним — розповідаємо далі.
Звідки взялися синій і жовтий кольори
Синій і жовтий з’явилися в українській символіці задовго до сучасного прапора. Одним із найважливіших історичних джерел вважають герб Руського королівства, або Галицько-Волинської держави, — золотого лева на синьому полі. Така геральдична композиція відома з другої половини XIII століття.
Втім, цей герб ще не був прообразом сучасного державного прапора. У середньовіччі не існувало українського національного стяга з двох горизонтальних смуг. Самі поняття національних кольорів і національного прапора сформувалися в Європі значно пізніше — переважно у XVIII–XIX століттях, разом із появою модерних націй.
Важливим для українців став 1848 рік і революційна «Весна народів» в Австрійській імперії. У Львові виникла Головна Руська Рада — перша політична організація галицьких українців. 18 травня вона визначила символом краю золотого лева, а жовтий і синій кольори назвала «руськими», тобто українськими.
Поряд із прапорами із золотим левом на синьому полі почали використовувати й прості полотнища з жовтого та синього кольорів. Саме у 1848 році ці барви вперше закріпилися як українські національні.
25 червня того року прапор у «руських барвах» з’явився на львівській ратуші. А вже наступного року Головна Руська Рада сама домагалася, щоб під час урочистостей над ратушею майорів «руський синьо-жовтий» прапор.
Як синьо-жовтий прапор став загальноукраїнським
Після 1848 року синьо-жовті кольори поступово перестали бути символом лише політичного руху в Галичині. Їх використовували під час українських свят, громадських акцій і культурних заходів у Галичині та на Буковині, а згодом — і на Закарпатті.
Наприкінці XIX століття ці барви вже сприймали як ознаку української національної належності. Разом із масовою еміграцією українців синій і жовтий поширилися й за межі Європи. Українські громади в Америці також використовували їх у своїй символіці.
На землях під владою Російської імперії ситуація була іншою. Український рух там зазнавав значно сильніших обмежень, тому відкрито використовувати синьо-жовті прапори на Наддніпрянщині стало можливо лише після революції 1905–1907 років, коли влада була змушена частково послабити політичні та цензурні заборони.
До початку революції 1917 року синій і жовтий уже стали впізнаваними національними кольорами українців по обидва боки кордону між Російською та Австро-Угорською імперіями.
25 березня 1917 року в Петрограді близько 25 тисяч українських військових і студентів вийшли на демонстрацію під синьо-жовтими прапорами. У Києві українські стяги з’явилися на масових маніфестаціях уже в перші тижні революції.
Тобто на момент появи Української Центральної Ради українському руху не довелося вигадувати нову символіку — синій і жовтий уже були добре відомими національними кольорами.
Яким був прапор УНР і чи «перевертав» його Скоропадський
Після початку Української революції 1917 року синій і жовтий масово з’явилися на маніфестаціях, військових з’їздах і прапорах українських частин. Водночас єдиного стандарту спочатку не існувало: використовували і синьо-жовті, і жовто-сині полотнища, а назви кольорів у документах та пресі не завжди передавали їхній порядок.
Саме звідси згодом і виріс популярний міф, нібито Михайло Грушевський і Центральна Рада затвердили прапор із жовтою смугою вгорі, а гетьман Павло Скоропадський після приходу до влади у 1918 році поміняв кольори місцями.
Документальних підтверджень цієї версії немає. Так само немає закону Центральної Ради від 22 березня 1918 року, яким вона нібито затвердила жовто-блакитний державний прапор. Того дня Мала Рада розглядала проєкти державного герба і печатки Василя Кричевського, а питання прапора в протоколах засідання не зафіксоване.
Водночас синій над жовтим документально фіксується ще до приходу Скоропадського. Тимчасовий закон про флот УНР від 27 січня 1918 року визначав прапор українського військового флоту як блакитно-жовтий. У березні того самого року уряд УНР установив для суден Міністерства шляхів «український національний синьо-жовтий прапор».
За Української Держави Скоропадського синьо-жовте поєднання також збереглося. Жодного рішення гетьмана про «перевертання» національного прапора історики не виявили. Після повалення його режиму синьо-жовтий стяг використовувала й відновлена УНР.
Того ж 1918 року синьо-жовтий порядок закріпили і на заході України. 13 листопада Українська Національна Рада проголосила державним прапором ЗУНР синьо-жовтий стяг.
Чому синьо-жовтий прапор був заборонений у СРСР
Після поразки Української революції синьо-жовтий прапор не зник. Його використовували українські політичні організації в еміграції та на західноукраїнських землях.
Після встановлення радянської влади на більшій частині України державним символом УСРР, а згодом УРСР став червоний прапор у різних варіантах. Синьо-жовтий стяг радянська влада сприймала як символ українського національного руху та боротьби за незалежність. Його публічне використання могло стати підставою для переслідування.
Саме тому поява синьо-жовтого прапора в радянській Україні була не просто жестом, а політичним викликом. 1 травня 1966 року Георгій Москаленко та Віктор Кукса підняли український стяг над будівлею Київського інституту народного господарства. Згодом КДБ встановив авторів акції: Москаленка засудили до трьох років таборів суворого режиму, а Куксу — до двох.
Подібні акції відбувалися й пізніше. У грудні 1967 року синьо-жовтий прапор із тризубом і написом «Ще не вмерла Україна, і слава і воля» з’явився на будівлі райвиконкому в Дніпропетровську. У січні 1973 року Володимир Мармус і його товариші вивісили чотири українські прапори в Чорткові на Тернопільщині.
Поза межами СРСР синьо-жовтий прапор продовжував використовувати український еміграційний рух. У самій радянській Україні він залишався символом, який з’являвся переважно під час підпільних акцій і протестів.
Як прапор повернувся наприкінці СРСР
Наприкінці 1980-х синьо-жовтий прапор почав виходити з підпілля разом із відродженням українського національного руху. 26 квітня 1989 року у Львові під ним відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи, а 22 травня того самого року прапор з’явився на Шевченківському святі в Києві.
У 1990 році синьо-жовтий стяг почали піднімати вже над будівлями місцевої влади. 14 березня він з’явився над міськрадою Стрия, 23 березня — Тернополя, 3 квітня — над Львівською ратушею. А 24 липня 1990 року прапор урочисто підняли біля Київської міської ради.
24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, депутат Роман Лубківський запропонував внести синьо-жовтий прапор до сесійної зали. Стяг, із яким учасники мітингу стояли біля парламенту, депутати внесли всередину. Сьогодні він зберігається у Верховній Раді.
Над самою будівлею парламенту синьо-жовтий прапор підняли 4 вересня 1991 року. А юридично статус державного символу остаточно закріпили вже після референдуму на підтвердження незалежності.
28 січня 1992 року Верховна Рада постановила, що Державний Прапор України — це прямокутне полотнище з двох рівних горизонтальних смуг: верхньої синьої та нижньої жовтої. Співвідношення ширини до довжини становить 2:3.
Міфи про український прапор
Український прапор «перевернули»
Найвідоміший міф стосується порядку кольорів. За цією версією, первісний український прапор був жовто-блакитним, а синю смугу нагорі нібито запровадив Павло Скоропадський у 1918 році.
Насправді на початку XX століття справді використовували обидва варіанти — і синьо-жовтий, і жовто-синій. Це видно на тогочасних листівках, плакатах, стрічках і фотографіях. До появи чіткої державної норми порядок смуг не був остаточно усталеним.
Саме ця варіативність і дала підстави пізніше говорити про нібито «справжній» жовто-блакитний прапор. Однак документального рішення Михайла Грушевського або Центральної Ради про встановлення саме такого порядку кольорів немає.
Синьо-жовтий прапор суперечить правилам геральдики
Ще одна версія стверджує, що жовтий колір має бути зверху, бо в гербі золотий лев або золотий тризуб нібито повинні «стояти над» синім полем.
У геральдиці такого правила немає. Герб і прапор — це різні види символіки, а порядок смуг на прапорі не визначається тим, який елемент розташований вище на гербі.
Звідки взялася версія про «воду над вогнем»
У 2000-х поширилася ще одна теорія: синій колір нібито означає воду, жовтий — вогонь, а їхнє нинішнє розташування за правилами китайської традиції символізує занепад держави. Звідси й з’явилися заклики поміняти смуги місцями.
Ця ідея не має стосунку до історії українського прапора. Українські національні кольори сформувалися в європейській геральдичній та політичній традиції задовго до появи подібних пояснень.
Чи справді синій і жовтий — це небо і пшениця
Образ синього неба над жовтим пшеничним полем сьогодні є найпоширенішим поясненням українського прапора. Він добре відповідає українському пейзажу, але не пояснює історичне походження цих кольорів.
Синій і жовтий використовувалися в українській геральдиці задовго до того, як їх почали пояснювати через небо та пшеницю. Це радше пізніше символічне прочитання вже сформованого прапора.
Як прапор став символом спротиву під час війни
Після початку російської агресії у 2014 році синьо-жовтий прапор набув ще одного важливого значення. На фронті, у звільнених містах і на акціях протесту він став символом не лише державної належності, а й контролю України над своєю територією та спротиву російській окупації.
Особливо виразно це проявилося після 24 лютого 2022 року. У перші тижні повномасштабного вторгнення жителі Херсона, Мелітополя, Бердянська, Енергодара та інших захоплених міст виходили на проукраїнські мітинги із синьо-жовтими прапорами навіть після встановлення російського військового контролю.
Під час українських контрнаступів прапор став одним із перших видимих знаків повернення державної влади. У 2022 році його встановлення у звільнених Балаклії, Ізюмі, Куп’янську та Херсоні стало символом деокупації.
Після повномасштабного вторгнення синьо-жовті кольори масово з’явилися і за кордоном — на демонстраціях на підтримку України, урядових будівлях, дипломатичних представництвах та міських площах. Український прапор став зрозумілим у світі символом підтримки України у війні проти Росії.
Чому День Державного Прапора відзначають 23 серпня
Окреме державне свято на честь прапора з’явилося через 13 років після проголошення незалежності. 23 серпня 2004 року президент Леонід Кучма підписав указ про встановлення Дня Державного Прапора України. Відтоді його щороку відзначають саме цього дня.
В указі йшлося про вшанування історії українського державотворення та державної символіки. Сам документ не пояснює, чому для свята обрали саме 23 серпня.
Іноді цю дату пов’язують із подіями серпня 1991 року. Водночас синьо-жовтий Прапор Незалежності внесли до сесійної зали Верховної Ради 24 серпня — у день ухвалення Акта проголошення незалежності України.
Джерело: explainer.ua.
