Молодший син кублився біля монітора, бігав мишею по екрану, ні за що відповідати не треба, але над всіма пануєш. Туалет та їжа віднімали у нього і без того короткі години. Старшому синові купили автомобіль з метою виїзної торгівлі, як гусячим опахалом, так і гагачим пушком. Їздити багато ніяк не виходило, було багато питань по технічному стану.
Коли їздити набридло, набридли ці гусаки, їх невичерпне ги-ги-ги, все набридло, господиня Марися вирішила поставити магазин біля будинку і посадити туди продавщицею свекруху. «Всі, кому не лінь, роблять бізнес, і я зроблю», – обмовилася вона словом перед подружкою Гафією, яка живе зі мною на четвертому поверсі. – «А що, візьму кредит – і готово».
У той самий день якийсь зарослий щетиною в латаних штанцях мужик загрібав лопатою сніг. Василь одним оком поглядав на дружину і щось спросоння буркав. Якісь залишки безсилля відображалися в його очах: «Хто такий?»
– А… це сусід прийшов на допомогу.
– Тоді хай працює, я хоч відпочину.
У дружини, зрозуміло, аж жовч поперла від обурення.
– Ех, ти, лежебока! Роботу в хаті ніхто не відміняв. Я натопила піч, щоб тебе не узяв озноб. Сама килимки витрусила, сало заздалегідь розтопила і охолодила, – скаржилася вона.
– Лягай поруч любка, тільки не кричи.
Без старання й ретельності вони все ж таки відчинили магазин. Діти забігали після школи соку попити. Інші кривилися нишком, а хто і у відкриту косився: «Щось ціна на хліб надвисока».
А Марися жила і у вус собі не дула. і вона була не самотня. У вус залюбки не дув і Вася. А те, що кредити росли – нікого не цікавило. Наступною на черзі була свекруха. Марися нагрянула в магазин, коли та розгортала невідомо яку по рахунку цукерку.
– Ну, це взагалі… Тепер я торгуватиму сама!
Встаючи на горло власній пісні «нічогонероблення», вона зважувала альтернативи, розмовляла вголос, так їй було веселіше, і робота здавалася більш прагматичною.
– Вася, нарешті я зароблю собі ім’я…
– Ха-ха-ха, – сказав Фантомас. Ця дума була не новиною для нього.
Утопія завжди була і залишиться неосяжною пустелею, що затягнула в себе частину суші. Над самим містечком клубочилися рожеві хмари, підсвічені вечірніми фарбами.
Молодший син крутився біля батьків, як кіт біля гарячого молока. Вивудив у мами-продавщиці ключ, хотів було допомогти витягнути з покупців готівку, але енергія пішла в ноги, вони обважніли і апатія узяла конкретно:
– Ма, давай гріш. Мені треба новий жорсткий диск.
– Знову? – не розуміючи подивилася вона на сина, і тут же піднесла йому здачу. Завтра обзаведуся грошем, якось воно буде. Той так і не рушив з місця.
– Я беру на себе споживчий кредит – «йо-ке-ле-ме-не». Вчора влаштувався у спілку «рокованих матеріалістів та життєрадісних пофігістів»…
Батька аж перекручувало при одних тільки цих словах. Мати плюхнулася на стілець, мабуть, через проблеми з тиском: «Гуси, гуси ги-ги-ги, їсти хочете, о! А це ідея, спробую кредит перекрити іншим кредитом. Треба ж молодшому вінчестер купити і старшому обновки не завадили б»…
Обрубком олівця вона щось записала на картоні і щось закреслила, і знову записала,… і так цикл повторювався кілька разів. Коли число циклів зашкалило за критичний рядок, відбулося зациклення.
Марися в надії отримати свої гроші увійшла до банку. Плаття здавило їй груди так, що вона ледве могла дихати. Шість пар очей втупилися на неї. Хтось згарячу. Хтось спантеличено. А дехто був у відкоті. Один тільки касир поцікавився:
– Пані, сума немаленька, Ви впевнені»?
– Запевняю Вас, якось воно буде… – Довели її тут до скреготу зубами і позбавили права на хату. Всі були зайняті, такі зайняті, що і магазин потрапив під роздачу.
– Ви не сказали, коли розраховуватиметеся?
– Ой, – спохватилася Марися, – щось засиділася я з вами. Мені пора повертатися на роботу, – тримаючи в кожній руці по пачці грошей, вона постояла ще трохи і…
Дзвінки співробітників відразу сімох банків лунали по 20-100 разів на день. Вони витягали їй нерви тонкими жилами. Сміятися стало боляче. І взагалі нормально себе відчувати. Довелося не встаючи з ліжка попрощатися з мрією і затягнути у цей гемороїдальний вузол Гафію. До того ж, тягати її скрізь була не краща ідея, хоча…
Жінка, що вивалюється з бюстгальтера з такими, ух, межами, виграє багато в чому. Так навіть на невисоких ногах примудряється бути вище своїх чоловіків.
Уже третій раз підряд у відділеннях банку її приймають за круту бізнесменшу. І третій раз підряд у неї очі змінюють колір з холодного на мокрий асфальт.
– Навіщо я ходжу сюди, – Гафа сердилася на саму себе. І цей черв’як сумнівів виривав душу, намагаючись порушити хід її думок. – У тебе ніхто нічого ніколи не розпитував, давали собі кошти на розвиток бізнесу. А тут тобі – на, доганяй кредитний потяг…
Час по її поняттях був ранній, і вона твердо намірилася провести залишок вечора у подруги. Втім, третє було результатом другого. Гафа, схопивши під руку свою подругу Марисю, скрикнула:
– Пішли, перереєструємо наші, тьфу ти, твої борги, або я їх з тебе виб’ю.
Думали, думали дві голови, одна маленька, інша побільше, майже дві години думали. Гафія злегка погойдувалася в такт своїм словам:
– Вам, дорогенькі мої, Васю та Марисю, треба більше працювати. А мені, не знаю, не знаю я, що робити мені. Хоч бери закладай квартиру в ломбард. Третина грошей піде на борги, а третина – на судові тяжби.
Марися слухала, а та тараторила, заїкаючись. Навіть Вася нагострив вуха:
– Язиком метуть, як мітлою махають. О, мітелки!
За нього надумали те, про що він навіть подумати не міг би …
І тут сниться мені, що я заходжу у під’їзд, через вісім сходових прольотів, вибігаю на свій поверх, бачу – стоять мішки, набиті під зав’язку, а зверху ненажера носиться по клітці…
Бідний хом’як, чи думав він, що його чекає така доля, а все тому, що люди і гроші – це голий індієць-джайв. Буває ж… Як Ви думаєте, мій сон в руку?
