Традиційно можна було попоїсти дерунів від різних господинь, випити справжнього домашнього самогону, закусити салом, квашеним огірком та інших усіляких наїдків (фарширований перець, зрази, млинці з печі, салати і т.д.).
Власне все це коростенці та гості (багато хто був у вишиванках (!)) наминали, влаштувавшись хто де – на лавці, на каменях, на перилах парку культури та відпочинку ім. М. Островського.
Між іншим про приїжджих. Їх було достатньо: житомиряни, попри те, що почалося святкування дня їхнього міста, масово поїхали на північ області “на деруни”. Свого часу, починаючи цей фестиваль, чиновники не приховували, що його мета – підвищити туристичну привабливість древнього міста. Власне їм це вдалося.
Найголовніше правило, виведене ще минулого разу, – не переїсти. Тому я обмежився порцією дерунів і двома рисової каші з гарбуза – ну дуже вже смачна була (з горіхами та з родзинками, та з медом, та з яблуком…).
До речі, коростенські підприємства громадського харчування пропонували і більш “традиційну” їжу – шашлики, всілякі “піци”, пиріжки і тістечка. А ще на ярмарку продавали різноманітні сувеніри та крам – від ложок з дерева до вишиванок та картин.
Окрім “свята живота” були “пісні й танці”, паралельно відбувався 2-й фестиваль “Грай, гармонь”; можна було подивитися на витвори з овочів, їх художнє нарізування (виявляється, це називається карвінг – учимо нове слово), взяти участь у конкурсах дерунярського триборства.
А ще, вистоявши велику чергу, подивитися унікальний об’єкт “Скеля” (командний пункт вирубаний в кам’яній тверді), який ще називають “ставка Сталіна”.
