Людмила БОРОВИК – кандидат педагогічних наук, доцент, академік Академії адміністративно-правових наук, член-кореспондент Міжнародної кадрової академії, Почесний професор Baltic Research Institute of Information Economic Area (Латвія) та European Institute of Further Education (Словацька Республіка), доцент кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін. Кожен із цих статусів є не просто етапом професійного шляху, а результатом багаторічної наукової та педагогічної діяльності, спрямованої на розвиток сучасної правничої та освітньої думки. Відповіла на питання спеціально для журналу РІВНЯНИ.
Про виклики
– Які виклики сьогодні стоять перед сучасною українською наукою в умовах війни?
– Війна – це випробування, яке торкається всього: життя, пам’яті, ідентичності, сили духу. Але, мабуть, найтонше вона торкається науки – тієї сфери, що народжується не зі зброї, а з думки, тиші, пошуку, сумніву й надії.
Сьогодні українська наука живе між двома світами: між руїнами й мріями, між болем і вірою.
Стародавні греки вірили, що істина найчастіше приходить у моменти найбільшої кризи. Коли Академія Платона втрачала друзів і союзників через війни, філософи все одно продовжували ставити запитання – не тому, що час був сприятливим, а тому, що пізнання – це спосіб не дати темряві перемогти.
Сьогодні українські науковці роблять те саме. Ми проводимо лекції в укриттях, пишемо статті при світлі ламп-павербанків, обговорюємо майбутнє країни, коли поруч чутно сирени. Ми вчимо студентів не лише теорії – ми вчимо їх стійкості, гідності, внутрішньої свободи.
Про конференції
– Ви активно берете участь у конференціях. Які з останніх подій стали для вас найбільш значущими й чому?
– Серед останніх наукових подій для мене особливо значущою стала X Міжнародна науково-практична конференція «Третій рівень освіти в Україні: становлення та тенденції», що відбулася 14–16 листопада на Волині. Ця конференція зібрала провідних науковців з різних куточків України та Європи і стала майданчиком для відкритого обговорення найактуальніших питань розвитку PhD-освіти та науково-освітнього середовища в країні.
Особливо цінною для мене була можливість взяти участь у дискусіях щодо формування та індексації фахових наукових видань, ролі штучного інтелекту у системі академічних цінностей, а також сучасних підходів до підготовки здобувачів PhD.
Ці теми безпосередньо пов’язані з моєю діяльністю – як у науковій роботі, так і в навчанні студентів, адже вони визначають стандарти якості освіти та наукового розвитку майбутніх поколінь.
Особливо надихнула дискусія про розвиток проєктної аспірантури та юридичні аспекти її впровадження. Адже вона показує, як наука може поєднувати академічну свободу з реальними потребами суспільства та держави. Ця конференція стала для мене не лише джерелом нових знань, а й потужним мотиватором для практичної реалізації сучасних підходів у підготовці науковців та розвитку науково-освітніх проєктів.
Живий приклад для студентів
– Як ви заохочуєте студентів до науки? Чи вдається мотивувати їх займатися дослідницькою діяльністю?
– Я завжди вважаю, що мотивувати студентів до науки можна лише через живий приклад і можливість самостійно відкривати нове. У нас на юридичному факультеті Міжнародного економіко-гуманітарного університету ми поєднуємо теорію з практикою. Так студенти відчуватимуть, що наука – це не абстракція, а інструмент змін у реальному світі.
Одним із чудових прикладів є відкрите засідання студентського наукового товариства «Лексидіон». Воно відбулося до Дня юриста України. Тут студенти мали змогу представити свої дослідження, обговорити актуальні правові питання та почути зворотний зв’язок від викладачів, науковців і практиків. Так, Кіра Хшановська розкривала правопорушення у медичній сфері. Олександра Ковтунович аналізувала корупційні ризики під час мобілізації. Валентин Терлецький говорив про захист прав людини в умовах війни. А Оскар Вчорашній – про гендерну рівність.
Саме такі заходи надихають студентів. Вони бачать, що їхня робота важлива, що дослідження може змінювати суспільство. І що наука – це шлях до власного розвитку. Ми не просто навчаємо – ми надихаємо. І головне – залучаємо до реальної наукової діяльності і допомагаємо відчути себе частиною професійної спільноти.
– Що найскладніше у поєднанні наукової роботи та викладацької діяльності?
– Найскладніше у поєднанні наукової роботи та викладацької діяльності – зберегти глибину досліджень і водночас бути живим, зрозумілим і надихаючим для студентів. Особливо у сфері міжнародних відносин. Тут потрібно стежити за глобальними тенденціями, порівнювати правові системи різних країн, аналізувати політичні процеси та впроваджувати ці знання у навчальний процес.
Як і давні грецькі мислителі, я намагаюся поєднувати теорію з практикою, знання з мудрістю. Афінські школи вчили, що науковець не просто передає факти – він вчить мислити, ставити запитання, бачити світ ширше. Саме цю традицію я намагаюся перенести у роботу зі студентами. Показую, що міжнародна наука – це живий процес, що безпосередньо впливає на сучасну практику і майбутню професійну діяльність.
Найбільший виклик – не загубити себе між аналізом глобальних процесів і навчанням студентів, знаходити час для власних досліджень, одночасно надихаючи молодих людей ставити складні запитання, шукати відповіді та відчувати себе частиною великого міжнародного наукового діалогу.
Читайте також :Бути юристом — це постійна відповідальність”: інтерв’ю до свята з Андрієм Боровиком
