Досвідчений поліцейський, який роками працював у карному розшуку, сьогодні боронить Україну в лавах стрілецького батальйону. Мінометник на псевдо «Татарин» пройшов через АТО, запеклі бої на Торецькому напрямку та кілька контузій, аби наблизити мир для своєї сім’ї.
До повномасштабного вторгнення 47-річний правоохоронець присвятив життя службі в органах внутрішніх справ. Найбільшу частину кар’єри він провів у підрозділі карного розшуку, а останні роки працював у черговій частині. Проте з початком великої війни чоловік не зміг залишатися в тилу й одним із перших приєднався до новоствореного стрілецького батальйону Рівненщини.
У війську він опанував складний фах мінометника. Тепер його щоденна робота — це вогнева підтримка піхоти, знищення ворожих укріплень та пригнічення сил противника.
Бойове хрещення під Торецьком
Свій перший бойовий вихід на Торецькому напрямку «Татарин» пам’ятає в деталях. Це було випробування на витривалість: група з чотирьох бійців мала подолати понад три кілометри пішки під постійним наглядом ворожих дронів.
Нас було четверо. До позиції — пішки понад три кілометри. Крім амуніції з собою був вантаж, а над головою постійно дрони та артилерія — рухатись було вкрай важко.
Під час одного з таких виходів воїнам довелося вступити у нерівний бій із безпілотником. Через сильний вітер «пташку» помітили занадто пізно, коли вона була вже за кілька метрів. Бійці відкрили вогонь з автоматів і збили дрон, проте вибух був такої сили, що вся група отримала контузії.
Порятунок побратима та дрон у бронемашину
Для Татарина війна — це насамперед про довіру. Одного разу саме близькість рівненських бійців до місця обстрілу врятувала життя військовому з іншого підрозділу. Почувши по рації про важкопораненого з Одеського стрілбату, Татарин разом із побратимами «Кіпішем» та «Знахарем» негайно вирушили на допомогу. Попри ризик, вони на ношах доставили бійця з ампутацією ноги до точки евакуації.
Небезпека на фронті не зникає навіть під час відходу з позицій. Татарин згадує випадок, коли смерть ледь не наздогнала їх уже в транспорті:
Одного разу, ми вийшли з позиції та сіли у бронемашину. Доїхали до певного місця і в думках: все добре, з небезпечної зони виїхали. Проте, за кілька хвилин в транспорт влучив ворожий дрон. На мить, через контузію, всі не могли чітко діяти. Я, у результаті, отримав кілька зламаних ребер та акубаротравму.
Сила молитви та мрія про тишу
Навіть для загартованого службою оперативника страх на війні залишається постійним супутником. Найважче — це моменти очікування під щільним обстрілом.
Ми перебували на позиції, коли передали по рації інформацію про можливий обстріл. Вже за пів години ворог почав крити з артилерії та мінометів. Кожен вибух лягав все ближче та ближче до нашого бліндажу. У цей час нас певно врятувала молитва… зокрема і рідних… Їхня підтримка, мотивація боротися — те, що дає сили триматися і вистояти.
Сьогодні мінометник продовжує виконувати бойові завдання, але понад усе мріє про день Перемоги. Вдома на нього чекають дружина та 13-річна донька Маргарита. Герой зізнається: найбільше хоче просто опинитися у власному ліжку й насолодитися тишею, знаючи, що його рідні нарешті в безпеці у вільній країні.
Читайте також: Командира з Рівненщини відзначили однією з найвищих нагород ПЦУ
