В Україні більш як 300 тисяч безпритульних, частина з них — діти. За статистикою Міністерства освіти загальна кількість дітей шкільного віку, які не відвідують навчальні заклади — близько 38 тисяч. Щодо Рівненщини, то цифри також невтішні. Як повідомив начальник служби у справах неповнолітніх Рівненського міськвиконкому Володимир Кукла, зараз на обліку у службі перебуває 95 сімей, діти яких схильні до бродяжництва та жебрацтва. У цілому на обліку майже 230 дітей.
— Сьогодні спостерігається тенденція до погіршення ситуації з дитячою безпритульністю. Багато дітей живуть у неблагополучних сім’ях, — каже пан Володимир. — Цього року, 21 лютого, Президент України Леонід Кучма підписав Указ №154 “Про Державну програму запобігання дитячої бездоглядності на 2003-2005 роки”. Відповідне розпорядження головою облдержадміністрації Миколою Сорокою прийняте і в нашій області. Перед нами стоїть завдання брати таких дітей на облік і допомагати їм. Адже лише торік у Рівненському притулку для неповнолітніх перебувало 140 неповнолітніх, з яких — 70 схильні до бродяжництва.
Але якщо дітей якимсь чином хтось намагається проконтролювати, то з дорослими жебраками ситуація складніша. Їх кількість за останні роки значно зросла. А щодо безпритульних алкоголіків, то вони навіть удень ходять вулицями міста невеликими гуртами. Головний їх промисел — збирання скляної тари та макулатури. Але ці люди спроможні й на злочин.
То чи не перетворюється Рівне на відомі своєю злочинністю бруклінські квартали? Працівники правоохоронних органів конкретної відповіді не дають. Вони не можуть “визначитися”, чиє це поле роботи — перевіряти жебраків та бомжів-алкоголіків.
Розпізнати серед жебраків шахраїв важко. А головне те, що ними практично ніхто не займається. Міліція намагається “перекинути” цю проблему на інші інстанції, які в свою чергу скаржаться на погану роботу певних підрозділів міліції. Через це на вулицях Рівного в останні роки значно зросла кількість жебраків-шахраїв.
Тому ті, хто, здавалося б, потребує допомоги, насправді її не потребують. Іноді стаєш свідком неймовірних речей. Скажімо, сидить на інвалідному візку вродлива молода жінка і благає у перехожих допомогти їй грішми. За день набігає непогана сума. А якщо порахувати місячний прибуток таких жебраків, то не кожна чиновницька зарплата “позмагається” з ними. Коли ж “робочий день” підходить до завершення, жінка-інвалід встає з візка і сама відвозить свій транспорт…
Інший випадок. На вулицях міста часто можна зустріти жінок із Закарпаття, які просять допомогти на ліки їхнім дітям (яких вони тримають на руках або в дитячому візку). Текст їх вигуків практично однаковий: “Люди добрі, не минайте, допоможіть на ліки дитині. Хай Бог дає здоров’я і вам, і вашим дітям”. Ходять чутки, що в Рівне вони приїжджають таким чином підзаробити. Адже їх можна побачити тільки в теплу пору року.
Проблема з жебраками дедалі стає актуальнішою, тим більше, що серед них багатьом безпритульним справді потрібна допомога.
