Погляд глибоко особистий — і водночас такий, що ґрунтується на володінні фактичним матеріалом. Тріумф асоціативно-образного мислення — і трішки цинічної правди мінливих політичних реалій. За такі тексти навряд чи подякують (і вже точно не візьмуть до прес-служби чи виборчого штабу) — зате прочитають небайдуже.
Можливо, й образяться. Швидше за все, образяться. Як не за сам текст, так за надто низьке місце в рейтингу. Але місця визначали самі претенденти — загалом їх було 99, більшість із них заповнили анкети — та місцеві журналісти. Сто думок обізнаних людей — і рейтинг виглядає саме так. А тексти писали живі люди. Хтось із них, можливо, з часом сам опиниться на місці героїв рейтингу. І теж ображатиметься…
Так що ображайтеся. Всі ми живі люди, і всі ми це вміємо. І це природно, це означає, що ми здатні відчувати. Адже емоцій неможливо позбутися вибірково: ми або живемо (а відтак, відчуваємо) — або ні. Тож відчувайте ці тексти на свій смак. Подяк не треба. Головне, щоб прочитали. Це ж — життя. А журналістика — це справді життя: з одного боку, вона це життя зображає, змальовує, а з іншого — діє за його законами, є постійним спілкуванням, взаємодією з навколишнім світом, тобто сама тим життям і є! І не жорстко поляризованим чорно-білим (чи то помаранчево — біло-синім) — це все вже проходили, і не раз, а різнобарвним, кольоровим, багатовимірним!
Як іще одне підтвердження цьому — маленький бонус читачам: декілька портретів енергійних і активних рівнян, які не ввійшли до “ТОП-25”, проте своєю діяльністю привернули увагу редакції. Можливо, в один із наступних років хтось із них (а то й не один) також потрапить до “основного списку”. Адже життя — мінливе і непередбачуване. Давайте бачити в цьому позитив. Ми ж звичайні люди — прагнемо успіху, конкуруємо один з одним, ображаємось, відчуваємо… живемо!
