Дмитро Семчук відбуває покарання у Городищенській виправній колонії на Рівненщині. За ґратами чоловік відкрив для себе творчість: пише вірші та пісні, грає на музичних інструментах і мріє про власну студію звукозапису. За його словами, саме музика допомагає зберігати віру і залишатися людиною.
Родом Дмитро із села Калинове на Донеччині. Він виріс у багатодітній родині, де було п’ятеро дітей. Після дев’яти класів закінчив училище за спеціальністю тракторист-машиніст широкого профілю та працював за фахом.
Чоловік розповів, що потрапив за ґрати через інцидент у 2007 році. Тоді він приїхав до брата святкувати народження племінниці, а згодом опинився в поліції.
«Я поїхав почекати його на відмітку в поліції, і ось я тут тепер. Двох людей на нас “повісили”, 17 років я просидів на довічному, потім замінили. Я не скоював злочин, відбуваю покарання не за свій проступок», — згадує Дмитро.
Він відбував покарання у різних місцях — у Дніпрі, Харкові та Донеччині, де провів дев’ять років. Під час війни у 2014 році чоловік намагався повернутися в Україну і у 2016 році його перевели до 55 колонії через Маріуполь і Запорізьку область.
У 55 колонії Дмитро активно займається творчістю: пише вірші, пісні та вишиває. Раніше він грав на баяні та інших музичних інструментах на весіллях.
«Батьки мої музиканти, вони грали на святах, тому я освоїв баяні і вмію грати практично на всіх інструментах», — розповідає ув’язнений.
Дмитро мріє відкрити власну студію звукозапису та писати українські пісні. Серед його творчості вже є зареєстровані пісні в Інтелектуальній власності України, а перший збірник він назвав «Серце янгола».
За словами Семчука, саме музика дозволяє йому залишатися людиною та зберігати віру у майбутнє.
Джерело: Суспільне
