Подвір’я Рівненського обласного краєзнавчого музею на один день перетворилося на живу сцену культури, де зустрілися давні традиції, ремесла, музика та аромати української кухні. Тут відбувся культурний захід «Жива спадщина: від громади до музею», який уже став доброю традицією для рівнян і гостей міста.
Цьогоріч до музею завітали Корецька, Великоомелянська, Дядьковицька, Городоцька, Малолюбашанська та Тараканівська громади. Кожна з них презентувала своє унікальне надбання: пісні, обряди, майстерність народних умільців і, звісно, традиційні страви, якими пишаються місцеві господині.
Старший науковий співробітник музею Олеся Ярмолюк розповіла:
«Ми вже втретє проводимо цей проєкт, і кожна громада привозить щось неповторне. Це не лише страви чи вироби майстрів, а й обряди, які не побачиш навіть у сусідніх селах. Рівняни сприймають ідею дуже тепло — ще після першого заходу нас запитували, коли буде наступний. Люди хочуть знати й бачити свою культуру, адже це і є наша ідентичність».
Учасники презентували витончені вишивки, лозоплетіння, вироби з бісеру, ляльки-мотанки, прикраси зі стрічок, дерев’яні речі та інші вироби з різних матеріалів.
Не менш вражала і гастрономічна частина: гості смакували гречаним киселем, грибною юшкою, борщем за особливим рецептом, линками у сметані, коропом із білими грибами, ковбасами, пирогами, варениками, млинцями з оселедцем, капустою з кнедлями та безліччю інших страв. Атмосфера була настільки щира, що створювалося відчуття великої родини, де кожна громада ділилася найкращим.
Окрему увагу привернув медовий стіл, який підготувала родина священника Олександра Кулика з Дядьковичів. Він займається бджільництвом уже понад 20 років:
«Цей рік для пасічників був складним. Весна виявилася холодною і вибагливою, тому багато бджіл залишилися без першоцвітів і ослабли. Меду цього року значно менше, ніж торік, тому його ціна зросла. Але все ж ми маємо весняний і літній мед, а також випекли медовики, щоб пригостити гостей. Для нашої сім’ї пасіка — це справа життя, і приємно ділитися плодами своєї праці з людьми».
Попри війну, організатори переконані: такі заходи потрібні як ніколи. Вони демонструють силу громади, багатство культури та стійкість українців.
«Часто кажуть, що в час війни не до фестивалів. Але саме тепер важливо показувати, що ми сильні, що маємо спадщину й ідентичність, якою пишаємося. Наші громади — це скарбниця таланту й мужності, і завдяки таким зустрічам про них дізнається більше людей», — наголосила Олеся Ярмолюк.
Організатори вже готуються до наступного фестивалю у вересні, висловлюючи надію, що погодні умови не завадять святу.
«Жива спадщина» — це не лише про минуле, це про сьогодення, яке ми зберігаємо й передаємо дітям. Кожна пісня, кожна страва, кожен виріб народних майстрів — це історія, яка об’єднує громади та робить Рівненщину впізнаваною далеко за її межами.
