“Знаю, як розкрутитися з двохсот доларів”

Гриль-кафе “Сосновий бір” та дитяче кафе “Казочка” знають усі кузнецовці. Щодня сюди приходять дорослі й малеча. У затишних будиночках смакують ретельно підібрані страви, слухають музику. Можна посидіти й біля каміна або, скажімо, біля фонтана. Ділові люди Кузнецовська зізнаються: “Сосновий бір” — це місце, де можна відволіктися від напружених буденних справ і просто відпочити на свіжому повітрі. А для родини Тетяни та Олексія Белькевич тут друга домівка.

Досьє

Белькевич Тетяна Вікторівна

Вік: 39 років

Знак зодіаку: Близнюки

Освіта: Томський політехнічний університет, інженер-хімік

Любить: готувати страви

Не любить: порожні розмови, які забирають багато часу

Найголовніше: життя

Життєвий принцип: розраховувати лише на себе: якщо не я, то хто!

Улюблена страва: беш-бармак

 

Працювалося добре, але захотілося іншого

— Пані Тетяно, за освітою ви інженер-хімік. Звідки ж раптом ресторанний бізнес?

— Так, я закінчила Томський політехнічний університет за спеціальністю інженер-хімік. У 1987 році писала диплом, за розподілом з інституту працювала на Рівненський атомній електростанції. З чоловіком Олексієм ми приїхали до Кузнецовська молодими спеціалістами. У нас нічого не було. Дали однокімнатну квартиру, та й усе. Кухня з коробок, спали на підлозі. Жили на одну зарплату, ледь зводили кінці з кінцями. Це був дуже важкий період. Самі мусили справлятися з труднощами. Батьки від нас були далеко. Та після кількох років роботи на атомній я зрозуміла, що хочу чогось нового, іншого.

— Тобто захотілося працювати на себе, бо робота на РАЕС вже була не душі?

— Робота, навпаки, подобалась. Просто мене завжди вабить усе нове. Особливо подобається спілкування з людьми. А ще цікаво досягати тих цілей, які ставлю перед собою. Бо коли досягаєш мети, почуваєш себе людиною. Знаєте, як у дитинстві: подобається іграшка й хочеться її мати. Так і тут. Батьки виховали в мені цілеспрямованість, відповідальність, я їм завдячую тим, чого досягла. Вважала, що вже роботу на атомній добре знаю. Тому вирішила спробувати себе ще й у бізнесі. Спочатку поєднувала обидві роботи. Потім стало важче, тому вирішила, що зрештою моє покликання — інше.

— І з чого ж розпочався ваш бізнес?

— Позичила у подруги 200 доларів під 10 відсотків й і з цього розкрутила весь бізнес. Це було в 1993 році. Почала з маленького продуктового кіоску. Ми возили товар з Польщі, Москви, як і багато хто у той час. На стареньких “жигулях” сама їздила до Польщі. Чоловік мене не пускав, бо машина була в аварійному стані, але я, цього не розуміючи, їхала в далеку дорогу. У нас усе виходило, може, сам Бог нам допомагав. Кіоски з часом розрослися у мережу продуктових магазинів.

— Ваш чоловік Олексій у той час ще працював на атомній?

— Олексій за освітою — фізик-ядерник. Спочатку, коли починався бізнес, він поєднував роботу на станції й допомагав мені. Та зрештою настав момент, коли мені стало дуже важко, тяжко без чоловічого плеча справлятися з усіма справами, тож я йому поставила умову: “Або я, або твоя робота на атомній станції”. Зрозуміло, що він обрав мене.

На нормований день не сподівайтеся

Коли ми спілкуємося з пані Тетяною, до нас заходить і пан Олексій. Не втрималась, щоб не запитати:

— Чому ви все ж таки вирішили підтримати бізнес дружини?

— Відверто кажучи, мені було шкода на неї дивитися — вона дуже багато й тяжко працювала.

— У 2000 році ви відкрили дитяче кафе “Казочка”. У кого виникла така ідея?

— Коли міським головою Кузнецовська була Світлана Арістова, вона запропонувала таку ідею: відкрити у нашому місті дитяче кафе. Ми з чоловіком підтримали її і втілили у життя.

— І на цьому не зупинилися…

— Уже після відкриття “Казочки” виникла ще одна ідея — відкрити гриль-кафе “Сосновий бір”, де збиралися б сім’ї з дітьми. У майбутньому реконструюємо заклад повністю для сімейного відпочинку.

— Але ж це шлях не з легких!

— Авжеж, не просто вести такий бізнес. Бо немає спокою ні вдень, ні вночі. Нас у будь-який час можуть викликати на роботу, та й сама робота забирає чимало часу. Тобто можуть й о третій ночі підняти. Немає нормального нормованого робочого дня. Та й сил, енергії чимало забирає. Бо ж це постійна робота з чималою кількістю працівників. Але разом з тим ця справа нам до душі.

— Нині ви ще й допомагаєте безробітним працевлаштуватися…

— Ми дуже раді, що беремо на роботу безробітних людей. Директор Кузнецовського міського центру зайнятості Людмила Самохіна, з якою тісно співпрацюємо, нам допомагає. Приємно працювати з людьми, які вже знають, чого вони хочуть від роботи й розуміють, які до них вимоги та які умови праці. Тобто, все дуже добре виходить.

— Чула від ваших клієнтів, що кожен працівник відповідально ставиться до роботи. Як підбираєте персонал?

— Без фахівців не було б успішного бізнесу. Ми цінуємо, коли людина — вправний виконавець, добропорядна, чистоти дотримується — у всіх розуміннях цього слова, тобто говорю про охайність зовнішню й чистоту душі. Є й такі працівники, які поруч з нами від самого початку: Галина Іванова, Кузьма Тарасюк.

— Як вам вдається втримати й залучити клієнтів?

— Насамперед, я вчу своїх працівників такому правилу: “Якщо прийшла людина без настрою, вона обов’язково має піти у доброму гуморі”. У когось особисті неприємності, хтось посварився з близькими вдома, в іншого — проблеми на роботі, але найголовніше завдання мого працівника — зробити так, щоби людина пішла з настроєм, сказавши “дякую”. Якщо залишив чайові, то це вже плюс. Коли клієнт хоче порозмовляти, треба приділити йому тих кілька хвилин. Чемно вислухати, щоб людині, яка завітала в кафе, стало легше на душі. Якщо ж клієнт піде без настрою, це означає, що персонал не спрацював, і це вже погано. Оце найголовніша вимога, яка у мене до колективу.

— За яким принципом ви формували меню для кафе?

— Сама уявляю, що приходжу поїсти — і що би я тоді хотіла скуштувати. Приміром, таку-от страву. Й одразу ж починаю думати, чи замовила б її за такі гроші. Тобто повністю все це пропускаю через себе. Дітлахи полюбляють у нас їсти морозиво. Кожен знайде щось до смаку.

— Кажуть, межі досконалості немає. На вашу думку, чого ще не вистачає вашому закладу?

— Дуже хочу, щоб тут був ще й дитячий майданчик. Щоб батьки могли собі спокійно відпочивати, а діти — бавитися на здоров’я. Хочу досконалості.

Не крадіть час у дітей

— Мабуть, на сім’ю у вас залишається зовсім мало часу і сил?

— Кожну вільну хвилину намагаємося проводити разом, спільно. Синові Віктору вже 17 років. Цього року він закінчує школу. Поступив до торговельного-економічного університету. Дивлячись на батьків, він почав жити нашими ідеями, планами. Коли починався бізнес, Віктору було лише два рочки. Я його залишала у подруги, потім до батьків у Казахстан довелося відправити. Він там побув п’ять місяців. За цей час нам вдалося закласти фундамент нашої справи. Потім забрала у садок. А донька у нас — Машенька, їй уже п’ять років. З нею намагаюся проводити якнайбільше часу. Перша дитина навчила тому, що не можна залишати дітей самих, бо потім виникає відчуття, ніби у тебе вкрали дитину, хоча й розумієш, що обставини так склалися. І от тепер намагаюся кожну вільну хвилинку віддати дівчинці. Приміром, їду у відрядження, не бачу її кілька днів. То наступного дня після того, як повертаюся, вже її не веду в садочок, вона вдома зі мною, не можу нею натішитися, як вона бавиться, як спілкується. Й ціную кожну хвилину, кожну мить, коли буваю з дочкою.

— Як ви любите відпочивати?

— Моє основне хобі — робота. Адже, як вже казала, спочатку це був інтерес, мета. А тепер живемо цим. Можу днями й ночами пропадати на кухні разом із кухарями. Й роблю так не для того, щоб контролювати, а тому що це мені подобається. Взагалі мрію хоч день полежати на дивані та почитати книгу. Люблю читати, щоправда, доводиться це робити вночі. Люблю літературу з психології та книги з кулінарії.

— Пані Тетяно, вже як досвідчений підприємець-практик, що порадите початківцям?

— Нині дуже важко розпочинати свою справу. Я просто співчуваю молодим. Зараз велика конкуренція. Кредити треба віддавати. А порада моя така: треба вірити у себе, ставити перед собою мету й прагнути її досягти. Треба добре розуміти, що гроші з неба не падають просто так. А головне — досягти й пізнати те, чого ти не знаєш!

 

Рецепт улюбленої страви

Беш-бармак

Знадобиться: 2 кг ребер (свинина), 10 яєць, 1 кг цибулі, борошно.

Ребра зварити у бульйоні. Поки вони варяться, приготувати тісто: яйця розмішати з борошном, посолити й розкачати великі тонкі пласти, щоб просвічувалися. Розрізати на ромбики.

Потім м’ясо перекласти в іншу каструлю з половиною бульйону й поставити на маленький вогонь, нарізати кілограм цибулі й кинути в бульйон, в решті бульйону зварити ромбики з тіста.

Готові ромбики розкласти на велике блюдо, усередину викласти ребра з цибулею, зверху посипати чорним перцем. А бульйон подати до страви й посипати зеленню.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху