На Поліссі, в зеленому лісі одразу за селом знаходиться невеличке, але дуже красиве озеро. З усіх лісових озер області щодо привабливості, лікарської рослинності чи не найцікавішим і найзагадковішим є Воронківське.

Кожному мила своя сторона – говорить народна мудрість. Ось тут, у рідному краї, все близьке, рідне, найдорожче, отже цікаве. Моє рідне місто Сарни розташоване у мальовничому куточку Полісся, де грають хвилями Случ і Горинь, і зовсім близенько гомонять свою одвічну пісню прадавні ліси.

Стоп! Я кажу: “стоп”! Я хочу зупинити час! Я вже не вірю в те, що одна людина нічого не змінить! Вона може змінити себе, а отже і світ. Все масштабне, велике й неосяжне, починається з малого. Отож, почни з себе!

Я люблю своє тендітне і затишне місто Сарни, а отже хочу, щоб його мешканцям було комфортно і весело, аби жодного разу не виникло бажання тікати звідси світ заочі від проблем та нудьги. А для цього, безумовно, потрібні зміни. Зміни і в «обличчі» населенного пункту, зміни і в самих нас, сарненчанах.

Моя омріяна ранкова пробіжка так і не здійснилась… А ви навіть не уявляєте, як хочеться побачити рідне місто вкрите сірою безоднею, холодною росою, яка зрання поїть спраглу землю, побувати один на один з тихим настроєм новоприйдешнього дня, і думками потонути у цій картині невиразних силуетів.

Сьогодн, я хочу звернути увагу на мою малу батьківщину – Полісся.

Людей поєднують тисячі кілометрів автодоріг, повітряних шляхів і залізничних колій. І не на кожному з цих шляхів відразу вгадується конкретний пункт призначення.

Величавим свідком минулого Дубровиці є храм - Костел Іоана Хрестителя (1695-1702). Це німий свідок минувшини, який існує вже понад три століття. Все він знає, бо все проходило тут перед ним. Є в ньому велика туга і тривога, і біль душі, і втіха, і надія.

Довкола тисячолітнього міста Дубровиця завжди вирує безліч містерій та легенд.

Полісся. Чому нашу землю так називають? Існують різні тлумачення, але, безсумнівно, що корінь слова – ліс. Видно, тільки така назва й пасує нашому краєвидові - царині річок і блакитних озер, береги яких обступили дрімучі діброви, гаї, бори. І потопає в цій красі моє рідне селище Соснове на лівому березі голубоокої річки Случ.