Справу “Маланчук — водоканал” гортають вже у Страсбурзі

— Я не міг погодитися з рішенням Рівненського апеляційного суду, який відмовив у моєму позові, — розповідає Петро Маланчук, — а тому його дії оскаржую у Верховному суді України. П’ятнадцятого травня направив відповідні документи у Київ. Згодом зателефонував у канцелярію Верховного суду і дізнався, що мою справу направлено на судовий розгляд. Ось чекаю повідомлення про дату засідання.
Разом з тим, після консультації з юристами, я звернувся з позовом (тепер вже на державу) до Європейського суду з прав людини. Чому? Бо вважаю дії державного підприємства “Рівнеоблводоканал” стосовно моєї сім’ї незаконними, а рішення державних судових інстанцій — несправедливими. Вважаю, що порушено мої права, передбачені статтею шостою Європейської Конвенції з прав людини (право на справедливий судовий розгляд), статтею восьмою цієї ж Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя), статтею тринадцятою (право на ефективний засіб правового захисту). До речі, наша країна ратифікувала цю Конвенцію ще у 1997 році — майже на рік раніше, ніж Росія.
Отож, після того, як я відправив у Страсбург першу заяву, мені надійшов звідти пакет документів та бланків, що їх необхідно було опрацювати і заповнити. З допомогою юристів я підготував ці документи і надіслав їх до Європейського суду. Їх там отримали, а справі присвоїли відповідний порядковий номер. Сподіваюся на позитивний розгляд моєї заяви.
— Пане Петре, і що ви просите у своєму позові?
— Призначення мені справедливого відшкодування як потерпілій стороні у розмірі 99 тисяч гривень.
— Господи, та де ж таку суму візьме бідний водоканал?
— По-перше, цю суму відшкодовуватиме (якщо Європейський суд задовольнить мій позов) не водоканал, а держава, по-друге, підприємство “Рівнеоблводоканал” не таке вже й бідне. Подивіться, який євроремонт адмінприміщення там зроблено. А директорська іномарка? Хіба вона мало коштує? Краще б ті гроші на погашення боргів за електроенергію витратили, то може б воду подавали людям цілодобово...