Володимир Коровкін ще послужить Україні

Вручаючи нагороду, президент Фонду з міжнародних премій Костянтин Бобрищев зазначив, що орден “Миколи Чудотворця” було засновано у 1995 році з благословіння ЮНЕСКО. Це єдина нагорода у світі, де викарбувані слова: “За примноження добра на землі”. Володимир Коровкін став сто тридцять восьмим володарем ордена. Варто сказати, що цю нагороду у свій час отримали Матір Тереза, Іоанн Павло Другий, лідер кубинців Фідель Кастро, італійський співак Робертіно Лоретті, з українців — письменник Олесь Гончар, вчений Борис Патон, співачка Раїса Кириченко... До речі, орден виготовлено із срібно-золотого сплаву і прикрашено сорока вісьмома діамантами. Володимир Коровкін щиро подякував за нагороду, теплі слова на свою адресу і запевнив, що скільки сил вистачить, працюватиме на благо людей та України.
Після урочистостей відбулася прес-конференція. Журналісти цікавилися передусім, хто займе вакантне місце гендиректора РАЕС і чи остаточно пан Коровкін переїхав до Києва? На що Володимир Коровкін зауважив, що на Рівненській АЕС виросло ціле покоління висококваліфікованих спеціалістів-атомників, а тому не варто шукати керівника десь на стороні. Гідною кандидатурою на місце генерального директора він назвав, наприклад, Володимира Бондаренка, котрий нині виконує ці обов’язки. Стосовно переїзду до столиці, то з ним Володимир Коровкін не поспішає. Оскільки його призначено віце-президентом “Енергоатому” з питань будівництва, то виконувати ці обов’язки сидячи у Києві якось не виходить. Тим паче, що держава всерйоз взялася за добудову енергоблоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС. Отож пан Коровкін працюватиме за таким тижневим графіком: три дні безпосередньо на виробничих об’єктах, а три — у київському кабінеті.
Не втрималися журналісти і від питання про борги Рівненської АЕС перед бюджетом, про опис та розпродаж майна підприємства податковими органами. На це Володимир Коровкін відповів, що борги накопичилися у минулі роки, коли на енергоринку творилася вакханалія, коли за вироблену електроенергію надходило на підприємство лише 5-10 відсотків “живих” коштів, а податки нараховувалися з усіх 100 відсотків. Незрозумілим для колишнього директора є розпродаж описаного майна підприємства. Так, ресторанний комплекс, на будівництво якого нині потрібно затратити не менше п’яти-шести мільйонів гривень, продали за якихось півмільйона. Та й решту майна “спускають” за безцінь. А це ж праця всього колективу!