Четверта хвиля української еміграції не наростає, але й не зменшується

Підрахувати реаль-
ний відтік насе-
лення не в стані жодна українська владна структура чи організація, називають цифри від 2 до 7,5 мільйона чоловік. Назвати країни, де працюють українські громадяни, теж неможливо - вони є практично всюди. Встановлено, що лише в Росії одномоментно перебуває понад мільйон українців.
Існує ще кілька статистичних нюансів, скажімо, абсолютно не фіксується міграція в радіусі 50 кілометрів української прикордонної зони з Білоруссю, Молдовою, Російською Федерацією. Кожна шоста сім'я Волині, Полісся, Закарпаття має родичів за кордоном. Також не враховується переїзд населення нашої країни зі східних областей на схід континенту. Такі поїздки дозволені по внутрішньому паспорту.
На думку начальника управління у справах української діаспори і міжнародних зв'язків Держкомнацміграції України Андрія Попка, громадян, які виїздили з України впродовж останніх десяти років, слід розділити на дві категорії: тих, хто намагається заробити гроші і повернутися, і тих, хто свідомо їде за кордон для постійного проживання. Четверта хвиля імміграції у чомусь повторює першу - українці, котрі виїжджають в інші країни, намагаються створити там організації, щоб відстоювати права співвітчизників. Показовою у цьому плані стала Греція, де існує українська громада, яка займається легалізацією заробітчан, пошуками роботи та житла. З 1998-го по 2001 рік кількість українців на консульському обліку в цій країні збільшилася від 900 до п'яти тисяч осіб.
Як вважає перший секретар управління гуманітарного і культурного співробітництва МЗС Олександр Акімов, в останній хвилі імміграції все-таки більше українців, які хочуть повернутися додому, і їх ціллю стає виключно заробіток, щоб забезпечити собі та своїй сім'ї нормальне існування на батьківщині.
Найбільше мешканців, за даними Державного центру зайнятості, виїхали із західних областей: Закарпатської, Івано-Фран-
ківської, Чернівецької та Львівської. Ці люди знаходять роботу, в основному, у Чехії, Угорщині, Італії, Португалії, Іспанії. Вони зайняті у приватному секторі, ресторанному обслуговуванні, доглядають за дітьми чи людьми похилого віку, працюють на будівництвах.
З'явився і новий вид еміграції - сімейна. Закордонні господарі настільки бувають задоволені своїми українськими працівниками, що самі пропонують їм перевезти сім'ї, забезпечують житлом, обіцяють влаштувати у школи дітей. І такі факти вже не поодинокі.
Однак, як стверджує докторант Української академії державного управління при Президентові України Олена Малиновська, на сьогодні потік іммігрантів з України в порівнянні з початком 1990-х років знизився майже в три рази. Водночас, спостерігається і зворотна міграція: колишні громадяни повертаються з Ізраїлю, колишніх республік СРСР, Азії.
За даними досліджень академії держуправління, зароблені гроші українці витрачають, у першу чергу, на навчання дітей чи онуків, потім - на будівництво чи облаштування житла, одиниці - відкривають свій бізнес. Після того, як гроші закінчуються, люди знову їдуть на заробітки. У 1994-1995 роках, повідомляє Олена Малиновська, дослідження міграції українців дали можливість соціологам говорити про паростки формування середнього класу. Люди, які їздили у той час за кордон, заробляли достатні кошти, щоб розпочати власну справу й вкладати їх у розвиток економіки. Але, шкодує пані Олена, паростки як були, так і лишилися, не давши хороших плодів, у 2002 році стало зрозуміло, що у людей склався такий стиль життя - заробітчанство.
Змінити ситуацію може лише цілеспрямована державна програма, яка буде стимулювати розвиток малого підприємництва та збереження інтелектуального і трудового потенціалу України. Введення більш строгого візового режиму не вирішить проблем, впевнена Олена Малиновська, швидше навпаки: тепер люди будуть виїжджати на довший строк, тому що оформити документи дорожче й проблематичніше. А проживши за кордоном кілька років, навряд чи багато хто захоче повертатися назад.