Нестор Махно

Історія
Є легенда, що на священику, котрий хрестив Нестора Махна, від полум'я свічки загорілося вбрання. За народним повір'ям це означало, що народився розбійник, якого світ не бачив. Нестор Махно народився 26 жовтня 1888 року. Батько, Іван Махно, кучер одного гуляйпільського багатія, записав дату народження сина роком пізніше — так іноді робили, щоб не віддавати зовсім вже юних синів в армію (доля: пізніше приписаний рік врятував Несторові життя). Іван Родіонович рано помер. "П'ятеро нас, братів-сиріт, один менший за іншого, залишилися на руках нещасної матері, котра не мала ні кола ні двора. Смутно згадую своє раннє дитинство, позбавлене звичайних для дитини ігор і веселощів, затьмарене сильним нестатком і злиднями, у яких перебувала наша родина, поки не піднялися на ноги хлопчаки і не стали самі на себе заробляти", — згадував Махно в мемуарах (написаних, до речі, російською — українську, мову батька, він знав погано).
Восьмирічного Нестора віддали в школу. Хлопчик учився добре, але в якийсь момент пристрастився до коників. Він справно збирав книжки по ранках, але в школі так і не з'являвся. Учителі не бачили його тижнями. Одного разу на масницю Нестор провалився під лід і ледве не потонув. Довідавшись про те, що трапилося, мати довго "пригощала" сина шматком скрученої мотузки. Після екзекуції Нестор кілька днів не міг сидіти, але став зате старанним учнем. "...Зимою я учився, а влітку наймався до багатих хуторян пасти овець чи телят. Під час молотьби ганяв у поміщиків у гарбах волів, одержуючи по 25 копійок (у сьогоднішніх грошах — 60-70 руб.) у день".
У 16 років Махно пішов чорноробом на гуляйпільський чавуноливарний завод, де вступив у театральний гурток (дивна деталь, що ніяк не вписується в наші представлення про побут робітників початку століття).
Восени 1906 року Махно став членом групи анархістів. Через якийсь час його заарештували за незаконне зберігання пістолета (до того був привід: Махно намагався застрелити суперника свого ревнивого приятеля), але по малолітству відпустили.
За рік група зробила чотири пограбування. 27 серпня 1907 року Махно вступив у перестрілку зі стражниками і поранив селянина. Через деякий час його затримали і впізнали, але чи то анархісти пристрахали, чи то підкупили свідків, і ті відмовилися від первісних показань, юний анархіст вийшов на волю. Група вчинила кілька убивств. Нестор у цих убивствах не брав участь, але тоді особливо розбиратися не стали. Військово-польовий "столипінський" суд, перед яким стали спільники, давав шибеницю й не за таке. Махна врятувала приписка на рік і турботи матері: страту замінили каторгою.
Шість років він сидів у Бутирській в'язниці (за погане поводження — у кайданах). Тут він навчився писати вірші, познайомився з анархістом-терористом Петром Аршиновим (Маріним) і одержав µрунтовну теоретичну підготовку, причому не тільки в частині анархізму: в результаті, за словами Махна, він прочитав "усіх російських письменників, починаючи із Сумарокова і кінчаючи Левом Шестовим". 2 березня 1917 року Махна й Аршинова звільнила революція.
Нестор повернувся додому і одружився із селянкою Настею Васецькою, з якою листувався, сидячи у в'язниці. У них народився син, котрий незабаром помер. Шлюб розпався. Нестору вже було не до сімейного життя: він швидко висунувся в гуляйпільське керівництво.
Восени 1917 року Махна обрали на цілих п'ять громадських посад. Наскільки сумісна анархія з виборним керівництвом і де та грань, за якою закінчується самоорганізація мас і починається "чудовисько обло, пустотливо... стозевно" — держава? За відповіддю Махно поїхав до єкатеринославських анархістів і відразу зрозумів, що потрапив не за адресою. "...Я запитав себе: для чого вони відняли в буржуазії такий розкішно обставлений і великий будинок? Для чого він їм, коли тут, серед цієї кричущої юрби, немає ніякого порядку навіть у лементах, якими вони вирішують ряд найважливіших проблем революції, коли зал не підметений, у багатьох місцях стільці перекинуті, на великому столі, покритому розкішним оксамитом, валяються шматки хліба, голівки оселедців, обгризені кісти?"

Під прапором анархії
Поміщицькі землі були конфісковані на користь "трудового селянства". В околицях Гуляйполя почали зароджуватися комуни (сам Махно двічі в тиждень працював в одній з них), на підприємствах усе більшу силу здобували органи робітничого самоврядування. У грудні 1917-го Махно приїхав у Катеринослав як делегат губернського з'їзду Рад: народні обранці "злобували один на одного і билися між собою, втягуючи в бійку трудящих".
Тим часом Україну відповідно до умов "паскудного" Брестського миру окупували німецькі й австро-угорські загони. 1 березня 1918 року вони увійшли в Київ, наприкінці квітня — зайняли Гуляйполе. Махно і його товариші-анархісти виїхали в Таганрог. Звідти майбутній батько відправився в Поволжя, а потім — у Москву.
Те, що анархіст Махно побачив у "червоних" губерніях, його насторожило. Оголошену більшовиками диктатуру пролетаріату він розцінив як спробу розколоти трудящих. Враження від "нової Москви" влітку 1918 року ще більше зміцнили його в цій думці. Не допомогли ні бесіда зі Свердловим і Леніним у червні 1918 року в Кремлі, ні навіть візит до старого князя Петра Кропоткіна. "Немає партій, — журився трьома роками пізніше батько, — ...а є купки шарлатанів, що в ім'я особистих вигод і гострих відчуттів... знищують трудовий народ".
За фальшивими документами Махно повернувся в Гуляйполе — піднімати повстання трудящих під чорним прапором анархії. Його чекали погані звістки: австрійці розстріляли одного з його братів, замучили іншого, хату спалили.
У вересні 1918 року Махно дав окупантам перший бій. Він робив нальоти на багаті німецькі хутори і маєтки, убивав німців і офіцерів армії номінального правителя України гетьмана Скоропадського. Аматор зухвалих починань, якось він, переодягшись в гетьманський офіцерський мундир, з'явився на іменини до поміщика й у розпал торжества, коли гості пили за піймання "бандита Махна", кинув на стіл гранату. Тих, хто залишився в живих, "гості" кінчали багнетами. Садибу спалили.
Розстріляні, повішені, посаджені на кіл, з відрубаними головами, зµвалтовані тисячами лягали в землю України. І винні в цьому минулому усі: і "цивілізовані" німці, і "шляхетна" біла гвардія, і червоні, і повстанці, яких крім Махна була тоді безліч. Узявши Гуляйполе, білі зµвалтували вісім сотень єврейок і багатьох з них убили найжахливішим способом — розпоровши животи. Червоні розстріляли ченців Спасо-Мгарського монастиря. Усіх... На станції Орехово Махно наказав живим спалити попа — у паровозній топці.
Махно не був антисемітом. Анархіст узагалі не може бути антисемітом, тому що анархізм за природою своєю інтернаціональний. При Махнові окремі повстанці громили євреїв, але масових погромів — таких, як при білих і червоних, — землі Махновії не знали. Якось на станції Верхній Токмак батько побачив плакат: "Бий жидів, рятуй революцію, хай здраствує батько Махно". Махно наказав розстріляти автора.
Анархісти користувалися всенародною підтримкою, тому що махновці, на відміну від білих і червоних, місцевих жителів не грабували (представлення про махновщину як розгул неконтрольованого бандитизму — пізні ідеологічні кліше). Авторитет Махна визнали отамани, що орудували біля Гуляйполя, для карателів він був невловимий. Ядро загону складала невелика мобільна група, а на великі операції батько скликав добровольців, які охоче до нього йшли. Зробивши справу, мужики розходилися по хатах, а Махно з двома-трьома десятками бійців зникав — до наступного разу.

З більшовиками в ім’я революції
Восени 1918 року уряд Скоропадського звалили. На зміну гетьманщині прийшла націоналістична Директорія на чолі з Петлюрою. Війська Директорії увійшли в Катеринослав і розігнали місцеву Раду.
Коли наприкінці грудня 1918 року повстанський загін Махна і більшовики, що домовилися про союз з ним, узяли Катеринослав, більшовики першою справою зайнялися поділом влади. Почалися грабежі. "Я ім'ям партизанів усіх полків, — звертався Махно до жителів міста, — повідомляю, що всякі грабежі, розбої і насильства ні в якому разі допущені не будуть у даний момент моєї відповідальності перед революцією і будуть мною припинятися в корені". В еміграції Нестор Іванович згадував: "Насправді я за грабежі, як і за насильство взагалі, розстрілював усіх. Звичайно, серед розстріляних... виявилися, до сорому більшовиків, усі майже особи зі знову і наспіх більшовиками збитого Кайдацького більшовицького загону, яких самі ж більшовики заарештували і схрещували їхніми махновцями".

Вільна Махновія
Під новий, 1919 рік петлюрівські частини розбили більшовиків і захопили місто, але район Гуляйполя, куди відійшов Махно, зайняти не змогли. Суспільний уклад Махновії будувався в строгій відповідності до резолюції одного з махновських з'їздів, що закликали "товаришів селян і робітників", щоб ті "самі на місцях без насильницьких указів і наказів, усупереч мучителям і пригноблювачам усього світу будували нове вільне суспільство без пригноблювачів панів, без підлеглих рабів, без багатіїв, без бідняків".
Цілком упереджений свідок, більшовик Антонов-Овсеєнко, доповідав "наверх": "Налагоджуються дитячі комуни, школи, Гуляйполе — один із найкультурніших центрів Новоросії — тут три середніх навчальних заклади і т.д. Зусиллями Махна відкриті десять госпіталів для поранених, організована майстерня, що лагодить озброєння, і виробляють замки до зброї".
Жилося махновцям привільно. Культпросвіта повстанської армії давала спектаклі, регулярно влаштовувалися грандіозні пиятики за участю самого батька.
Більшовикам цей "анклав волі" не подобався. У "центр" йшли доповідні: "...той район являє собою особливу державу в державі. Навколо цього знаменитого штабу сконцентрувалися всі сили лівих есерів, анархістів, страшенних бандитів і рецидивістів". Червоні хотіли підкорити собі війська Махна і використовувати їх у боротьбі проти петлюрівців і білогвардійців. І червоні, і махновці сподівалися при нагоді знищити один одного. У резолюції другого з'їзду вільних рад Гуляйполя говорилося: "Прикриваючи гаслом "диктатури пролетаріату", комуністи-більшовики оголосили монополію на революцію для своєї партії, вважаючи всіх інакомислячих контрреволюціонерами".
З Червоною Армією — проти Денікіна
Проте махновці ввійшли в оперативне підпорядкування Червоної Армії в ролі Третьої повстанської бригади і розгорнули бої проти Денікіна. Однак більшовики навмисно тримали махновську армію на голодному пайку, позбавляючи часто найнеобхіднішого. Мало того — у квітні з ініціативи Троцького проти махновців почалася пропагандистська кампанія.
25 травня Рада робітничо-селянської оборони України прийняла рішення ліквідувати махновців.
Відправивши гнівну телеграму Леніну, Троцькому, Каменєву і Ворошилову, у середині червня батько з невеликим загоном зник у гуляйпільських лісах. Червоні розстріляли начштабу махновців Озерова і декількох помітних анархістів. У відповідь московські анархісти підірвали будинок міськкому партії в Леонтієвському провулку (Ленін, що повинний був туди приїхати, чудом уник загибелі). Почалася нова фаза відносин між батьком і червоними — відкритої ворожнечі.
5 серпня Махно видав наказ: "Кожен революційний повстанець повинний пам'ятати, що як його особистими, так і загальнонародними ворогами є особи багатого буржуазного класу, незалежно від того, чи росіяни вони, євреї, українці і т.д. Ворогами трудового народу є також ті, хто охороняє несправедливий буржуазний порядок, тобто радянські комісари, члени каральних загонів, надзвичайних комісій, що роз'їжджають по містах і селах і катують трудовий народ, що не бажає підкоритися їхній довільній диктатурі. Представників таких каральних загонів, надзвичайних комісій та інших органів народного поневолення і гноблення кожен повстанець зобов'язаний затримувати і перепроваджувати в штаб армії, а при опорі — розстрілювати на місці".
Війська Червоної Армії, послані ловити батька, у масовому порядку переходили на його сторону. Набравши сил, Махно почав активні бойові дії проти білих і червоних одночасно. Він навіть уклав угоду з Петлюрою, що також воював з Добровольчою армією. Махновці, проникнувши під видом торговців у Катеринослав, на цілий тиждень (а потім удруге — на місяць) захопили місто, що, за визнанням очевидців, відпочило від постійного страху і... грабежів. Особливу популярність серед городян здобув батько, коли особисто розстріляв на базарі декількох мародерів.
Махно намагався налагодити мирне життя. На звільнених територіях організовувалися комуни, профспілки, система допомоги бідним, налагоджувалися виробництво і товарообмін. До речі сказати, і раніш, і тоді продовжували видаватися газети, що допускали (немислима, здавалося, справа) критику махновської влади. Батько твердо стояв за свободу слова.
Денікіну довелося знімати з фронту великі сили проти повстанців (корпус генерала Слащева — того самого, що став прототипом Хлудова в булгаковському "Бігу"), давши червоним такий потрібний перепочинок. У грудні 1919 року Слащеву удалося вибити махновців з Катеринослава.
Махно знову почав переговори з більшовиками. Але був оголошений бандитом, що заслуговує арешту і страти. Барон Врангель кілька разів посилав до батька делегатів, але когось схопили червоні, а когось страчував Махно.
Репресії, що обрушили на жителів губернії частини Врангеля, змусили Махно спочатку припинити війну з більшовиками, а потім і об'єднатися з ними. На початку жовтня 1920 року представники повстанців підписали угоду з більшовицькими командирами. Повстанська армія перейшла в оперативне підпорядкування головкому Південного фронту Тімура Фрунзе.

Бій не на життя, а на смерть
У Гуляйполе знову потягнулися анархісти, яких червоні відпустили зі своїх в'язниць. Після відступу Врангеля в Крим для Махновщини настала пора перепочинку. Але була вона недовгою і закінчилася з розгромом білогвардійців. У вирішальному кидку через Сиваш не останню роль зіграв чотирьохтисячний загін повстанців під командуванням махновця Каретникова.
26 листопада 1920 року Каретникова викликали на нараду до Фрунзе, схопили і розстріляли, а його частини оточили. Однак махновці зуміли збити заслони червоних і вийти з Криму. З тих бійців, які місяць назад пішли до Перекопу, назад до батька повернулося не більше половини. Почалася бійка не на життя, а на смерть. Проти залишків армії Махна були кинуті частини Червоної Армії. Їм тепер був легше: супротивник залишився один, та й перевага сил була астрономічною.
Махно мотався по Україні. Дні його були лічені. Майже щодня відбиваючись від карателів, що насідали, Махно із жменькою уцілівших бійців і вірною дружиною Галиною Кузьменко прорвався до Дністра і 28 серпня 1921 пішов у Бессарабію.

Останні роки
Решту життя Нестор Махно провів в еміграції — спочатку в Румунії, потім у Польщі (де відсидів у в'язниці за підозрою в антипольській діяльності) і у Франції. У Парижі Махно активно займався пропагандою ідей анархізму — виступав, писав статті, видав кілька брошур. Одночасно, якщо дозволяло здоров'я, працював фізично — робітником на кіностудії, шевцював.
Організм Нестора був ослаблений численними ранами і застарілим, ще з царської каторги, туберкульозом. Він-то й звів батька в могилу: Нестор помер у паризькому госпіталі 6 липня 1934 року. Чи то злий геній, чи то визволитель українського селянства, кавалер ордена Бойового Червоного Прапора, анархіст батько Махно спочиває на цвинтарі Пер-Лашез. У Другу світову його вдова і дочка потрапили спочатку в концтабір, а потім у — підвали ГПУ. Після смерті Сталіна обидві вони оселилися в Джамбулі. Товариші по службі дочки Махна злегка побоювалися її — мало чого...