Імре Кертеш — нобелівський лауреат-2002

Рівно о 13-й годині в четвер 10 жовтня у дверях актової зали Стокгольмської біржі з'явився постійний секретар Шведської Академії Горацій Лангдаль і повідомив, що цьогорічна Нобелівська премія в галузі літератури присуджена угорському письменникові Імре Кертешу. Після хвилини дещо приголомшеного мовчання з зали, переповненої журналістами, долинув крик "аntligen!" ("нарешті!") й розляглись бурхливі оплески.
Згідно з багаторічною усталеною процедурою, секретар Академії прочитав стислий зміст вердикту спершу шведською, потім англійською, німецькою, французькою і російською мовами. Нагороду присвоєно "за творчість, яка вивищує крихкий досвід індивіда понад варварським свавіллям історії".
Одразу після оголошення імені лауреата критик Бйорн Ліннель розповів газетярам, що цьогорічний вибір є підтвердженям тривалої традиції нагородження визначних літературних особистостей. За словами Ліннеля, Шведська Академія, всупереч поширеним поглядам, приймаючи свої рішення, не керується політичними поглядами, ні інтересами збереження пропорції поміж країнами або географічними регіонами. Це випливає, на думку шведського критика, з самого статусу комітету Нобелівських премій, який не є демократичною інституцією, і не повинен обµрунтовувати тих чи інших своїх рішень.
Також на сторінках найпопулярнішої шведської газети "Дагенс нюгетер" оглядач Ларс-Олоф Франзен прагне заперечити думку, ніби позалітературні обставини також приймаються до уваги при підготовці вердикту. Сванте Вейлер, директор видавництва "Норстедтс Фьорлаг", яке випустило книги Кертеша в перекладі шведською (а також має права на видання багатьох творів шведської класики, зокрема — покійної Астрід Ліндгрен), твердить: "Відколи я прочитав першу книгу цього автора, я був певен, що він заслуговує Нобелівської премії".
Прізвище Кертеша було внесено до списку претендентів поряд зі знаними всьому світові іменами, як, наприклад, американської письменниці Джойс Керол Оутс, поляка Адама Загаєвського, перуанця Маріо Варгаса Льйоси. Окрім них у списку вже кілька років поспіль фігурують чех Мілан Кундера, ізраїльтянин Амос Оз, мексиканець Карлос Фуентес, сирійський поет Адоніс, американець Джон Ешбері. І комітет, до складу якого входять 18 експертів, зробив свій вибір.
Імре Кертеш народився 9 листопада 1929 року в Будапешті. В 1944 році п'ятнадцятирічним підлітком потрапив до концентраційного табору Освенцім, а пізніш — ще й до Бухенвальду. Його повість "Втрачена доля", перекладена до сьогодні чотирнадцятьма світовими мовами (українського перекладу, на жаль, ще немає, хоча вітчизняна унгаристика мусила б найближчим часом заповнити цю прогалину), перший раз вийшла у Будапешті 1975 року й залишилася практично непоміченою тогочасною критикою. Лише перевидання, яке було здійснене через десять років, привернуло увагу читацького й літературознавчого середовища до непересічного й глибокого автора.
Сам Імре Кертеш відомий в Угорщині ще й як перекладач з німецької. Завдяки йому угорською побачили світ праці Фрейда, Ніцше й Гофманшталя. І європейське визнання прийшло до Кертеша завдяки Німеччині — перекладений та опублікований там його перший твір, а потім і наступні — "Фіаско" і "Кадиш для ненародженого сина" викликали цілий шквал схвальних відгуків критики, й невдовзі принесли письменникові престижну премію Ганса Заеля та нагороду Лейпцизького книжкового ярмарку.
Проза Імре Кертеша, як стверджує він сам, не автобіографічна, хоча його власний життєвий досвід там теж відіграє свою роль. Як і герой "Втраченої долі" підліток Дьюрка, він, опинившись в Освенцімі, замислився над сенсом латинської фрази "Non scholae, sed vitae discimus" — "Вчитися не для школи, а для життя", і прийшов до висновку, що мусить вивчити Освенцім, бо раніше не знав про нього нічогісінько. У таборі перейшов на іншу мову — на мову своїх катів. Потім мусив позбутися всіх своїх попередніх знань, життєвого досвіду і культурних надбань — у концтабірних умовах вони були не тільки непотрібними, але й шкідливими. І свого нового знання, своєї нової мови не позбувся вже ніколи. "Втрачена доля" — це книга дуже стримана, аж до аскетизму. Оповідач не дивується нічому. Просто, йому випало жити в такому, а не в іншому світі, і він намагається збагатитися будь-яким життєвим досвідом. У повісті ніхто не звинувачується, навіть найбільші кати. Читання цієї книги приводить читача до розуміння простого факту: кожен, хто спричинився, чи хоча б корився існуванню тоталітаризму, був у певній мірі слугою того режиму. Думку цю не вельми охоче приймають інтелектуали різних народів. Прагнучи будь-що вижити в концентраційному таборі, в'язень починав діяти й жити за логікою табірних законів. А після визволення герой повісті зіткнувся з суспільством, котре доконечно вимагало поділу на винних і невинних. "Це — цілком зрозуміле прагнення, та слід також пам'ятати, що в тоталітаризмі ніхто не лишився без вини, а вже напевно — ті, кому вдалося вижити" — стверджує Імре Кертеш.
Щороку світ довідується прізвище лауреата о 13 годині в один з жовтневих четвергів. Лише одна людина отримує повідомлення на півгодини раніше — сам лауреат, якщо з ним існує телефонний зв'язок. Лауреати останніх років по-різному дізнавались про своє нагородження. Португалець Жозе Сарамагу, наприклад, перебував у той час на Франкфуртському книжковому ярмарку. Італієць Даріо Фо їхав автом з Мілана до Рима. Його приятель, почувши повідомлення по радіо, причепив собі на заднє скло автомобіля плакат "Даріо, тобі дали Нобеля!" і перегнав письменника на автостраді. Німецький прозаїк Гюнтер Грас був у дорозі до зубного лікаря. Він перед тим вже двічі відкладав цей візит, і вирішив, що вже втретє цього не робитиме.
Перший в історії угорської літератури нобелівський лауреат Імре Кертеш саме перебував тоді у Німеччині. Сидів з дружиною в квартирі, яку надав йому берлінський фонд Візеншафтсколлєг для завершення нової книги, яка має робочу назву "Ліквідація". Пізніш лауреат зізнався журналістам, що його руки трохи тремтіли, коли він піднімав телефонну слухавку. Не допоміг навіть келих доброго червоного вина, випитий перед тим.
Сума винагороди постійно зростає. Наприклад, росіянин Іван Бунін, який був відзначений Нобелівською премією в середині 30-х років минулого сторіччя, отримав тоді близько 50 тисяч доларів. Йосиф Бродський, нагороджений наприкінці 80-х, забагатів вже на 800 тисяч. Польська поетеса Віслава Шимборська шість років тому отримала вже майже мільйон. Мільйонерами стали лауреати останніх років — Жозе Сарамагу, Гюнтер Грасс, Гао Сінь Цзян.
Тож за кілька тижнів, 10 грудня, в день смерті Альфреда Нобеля у Стокгольмі Імре Кертешові буде вручено медаль лауреата і чек на 1 100 000 доларів. А нам залишається чекати, коли його книги вийдуть у перекладі українською, щоб самим оцінити і зрозуміти вибір вісімнадцяти членів Шведської Академії.