Військові льотчики стануть підприємцями?

Той, кому доведеться проїздити Привільним, що в Дубенському районі, обов’язково зверне увагу на вивіску “Автошрот”. Вона височить над одним з ангарів, де ще рік тому зберігалися літаки військової частини, котра базувалася в Дубні. Різні думки приходять в голову, коли споглядаєш цю картину. З одного боку — роззброюватися треба. Такий курс взяло керівництво нашої держави. З другого — коли і де поважали слабких? А крім того, де, в якій галузі, будуть задіяні ті, хто літав, хто відповідав за безпеку польотів, хто обслуговував інфраструктуру аеродрому, коли проблема безробіття в області стоїть найгостріше в Україні?
Зовсім сумно стає, коли потрапляєш безпосередньо на територію частини. Приміщення, де колись був штаб, нагадує повоєнні часи. Майданчик біля літака-пам’ятника прийшов у повне запустіння. Одна радість — колишня казарма реконструюється. Через місяць-другий тут мають відсвяткувати новосілля 33 сім’ї офіцерів та прапорщиків. Кажуть, що то будуть суперові квартири. У кожній передбачене автономне опалення, всі зручності. Та радості в майбутніх мешканців від цього не дуже багато. Незабаром чимало з них шукатимуть засоби для існування вже на цивільній ниві. Важкий і дуже болючий цей процес.
На будівельному майданчику вдалося поспілкуватися з кількома офіцерами. Раніше ці люди мали роботу та добру зарплату. Висококваліфіковані пілоти одержували грошей в кілька разів більше, ніж інші громадяни. Та й не це для них головне — із впевненістю дивилися в майбутнє. Військова частина вважалася кращою в колишньому Союзі. Сюди приїздили вивчати досвід, возили й іноземних інспекторів. А вже пізніше, на вимогу Євросоюзу, аеродром закрили. Раніше його обслуговували близько 1,5 тисячі чоловік. Зараз, як нам вдалося дізнатися, планується залишити 250. Вони слідкуватимуть за станом злітної смуги, обладнанням. Хоча офіцери дуже скептично ставляться до думки про те, що все це буде збережено. Тобто, закордонні дяді змусять його ліквідувати, вважають вони.
Про тих, хто довів частину до такого стану, офіцери говорять, згадуючи близьких та далеких родичів, не шкодуючи епітетів. Слова — словами, ними вже нічого не зміниш. А щодо майбутнього військовослужбовців, то розроблено кілька програм. Однією з них передбачено залучення їх до підприємницької діяльності. Чи виявиться вона ефективною — покаже час. Проте вже зараз офіцери, з якими говорили, бачать у майбутньому себе на базарі. Бізнес цей для багатьох з них невідомий. Про перспективи високих заробітків в умовах низької купівельної спроможності населення Дубенського району вони також не мріють. Дехто планує виїхати на заробітки за кордон. Кажуть, вже є факти, коли пілоти, нагороджені орденами та медалями, працюють в Португалії. Не за штурвалами літаків, а з кирками та іншими будівельними інструментами. Справа в тому, що в період кризи з пальним у 90-х роках, внаслідок чого на Дубенському аеродромі практично припинилися польоти, люди втратили льотну практику. А за кордоном льотчик, як сказали наші співрозмовники, повинен підніматися в небо не менше трьох разів на тиждень.
Про перспективні плани військовослужбовці частини говорити не люблять. Дожити б до дня завтрашнього. А поки... Поки аеродромом гуляє вітер. Чи принесе він зміни на краще?