Чого чекати від профспілок?

За словами одного з делегатів з’їзду, голови галузевої профспілки працівників освіти Рівненщини Юрія Кравця (на фото), на з’їзді прозвучало чимало критики на адресу чинного голови Олександра Стояна. Критикували його за те, що ФПУ не стала сильною об’єднавчою ланкою галузевих профспілок в боротьбі за соціальні права. Часто-густо кожна галузь відстоювала свої права окремо. Коефіцієнт корисної дії профспілок залишається досить низьким, вони так і не домоглися підвищення рівня добробуту громадян. Адже лише один відсоток українців вважає себе забезпеченими, 53% — бідними, а 13% — дуже бідними. Керівництво ФПУ звинувачували також і в тому, що з його вини профспілки втратили багато майна. Стояну докоряли за те, що він одночасно займає дві посади (оскільки є ще й народним депутатом), а виконувати якісно дві роботи людина не може. Були й протилежні думки, мовляв, дуже добре, що Стоян є народним депутатом, тільки там він зможе відстоювати інтереси профспілок.
Рівненська делегація, за словами пана Кравця, за чинного голову на з’їзді не голосувала. Принаймні такою була попередня домовленість, хоча саме голосування проходило в таємному режимі.
Нині вирішується питання щодо процедури голосування під час проведення другого етапу з’їзду, який проходитиме у столиці. Статут говорить про те, що до участі у другому турі допускаються ті кандидати, які набрали найбільше голосів. Але кандидатів, як уже зазначалося, було лише двоє.
Не треба бути великим стратегом, щоб передбачити, що головою буде обрано Валентина Пожидаєва. Справа в тому, що питання виборів голови ФПУ є повністю політичним. На місці Стояна хочуть бачити іншу людину не тому, що Стоян не справляється зі своїми обов’язками, і не тому, що профспілки хочуть бачити іншого. Просто пан Стоян на минулих виборах був не з провладним блоком “За єдину Україну”, а з “Нашою Україною”. Очевидно, саме в цьому і полягає його особиста помилка.
Немає жодної надії на те, що із зміною голови Федерації в профспілках бодай щось зміниться. Складається враження, що ці об’єднання так і не змогли перейти до XXI століття. Щоправда, є один важливий нюанс. Раніше був модний вислів: “За рахунок профспілок”. За профспілкові кошти практично кожна людина, де б вона не працювала, мала можливість відпочити в санаторії чи профілакторії. Нині ж таку можливість мають хіба що чиновники різного рівня та їхні чада. Де діваються профспілкові гроші, хто контролює за цим процесом — так і невідомо. Роль профспілок на даному етапі зводиться до того, що час від час за їхнім поданням в порядку законодавчої ініціативи Верховна Рада вносить зміни до розміру ставки прожиткового мінімуму.
Екс-лідер Федерації профспілок області Микола Гонтар вважає, що профспілки, які входять до ФПУ, сьогодні не виконують свого головного завдання — захисту права людей, які працюють за наймом. За його словами, у всіх цивілізованих країнах профспілки добилися того, що роботодавець не може платити працівнику менше прожиткового мінімуму. Наші ж профспілки час від часу добиваються підвищення рівня мінімальної зарплати, але її розмір ледве сягнув половини суми прожиткового мінімуму. Не борються профспілки і з безробіттям. Хоча добиватися забезпечення людей роботою та нормальною зарплатою — теж одне з основних їхніх завдань. І взагалі, на думку пана Гонтара, якщо профспілковий лідер щодня ходить на нараду в облдержадміністрацію, то це не зовсім добре. Тільки тоді, коли діалог з владою проходитиме на рівних, можна очікувати і результатів співпраці.