Микола Панащук: У кожного в житті своя політика!

“Відрив для мене —
це коли одночасно вкусило 50 бджіл”
— Пане Миколо, ви відчуваєте себе на своєму місці у житті, чи є абсолютно протилежні мрії?
— Знаєте, доволі часто стає тіснувато у рамках “Текстильника”. Проте вважаю, що за минулі роки зроблено чимало. Зокрема, якщо у 1995-96 роках у палаці працювала лише студія “Ладоньки” і один духовий оркестр, то зараз існує тут вже 28 колективів. Введено чимало ноу-хау.
— Робочий день директора палацу культури, напевно, суттєво відрізняється від графіка інших людей?
— Знаєте, в цьому відношенні я людина режиму. Щодня прокидаюся годині о сьомій, потім легкий сніданок, робота, чітко з 13 до 14 години — обід, а вечеря не пізніше 20-ї. А взагалі з віком стиль життя міняється, до 29 років я надавав перевагу фізичним навантаженням: бігові, велотуризму. Згодом переключився на пасіку. І до цього часу не зраджую своєму захопленню, там я по-справжньому відпочиваю.
— А як знімаєте втому?
— Оскільки я професійний музикант, то, зрозуміло, дуже люблю музику, а саме — джаз. Але, все-таки повторюся, відпочиваю лише на пасіці. Робота така, що потрібно на ній бути і в суботу, і в неділю. Коли є вільний час, стараюсь бути подалі від людей. З бджолами всі питання враз відпадають Адже коли працюєш з ними, не можна робити різких рухів, маєш бути чистим, без запаху алкоголю чи одеколону. Як правило, влітку буваю на пасіці раз на тиждень. І справжнім “відривом” є той момент, коли кусає 50 бджіл одночасно.
— Як реагують на такий стиль життя ваші домашні?
— Абсолютно нормально. Дружина і сини, їх у мене двоє, поважають моє захоплення. Взагалі у нас доволі демократична атмосфера у сім’ї.
— Чи є місце спорту у вашому житті?
— Знаєте, до футболу, баскетболу та інших видів спорту я абсолютно байдужий. Окрім того, що знаю загальновідомі речі, на зразок про успіх братів Кличків чи гру Шевченка у “Мілані”.
— Кожен мужчина має свої маленькі слабкості...
— Є, звичайно, але краще я про них промовчу. Щодо алкоголю, то п’ю рідко. Надаю перевагу справді хорошій горілці, хоча свого часу колекціонував вина, яких у мене було 250 сортів. Не палю і не палив ніколи, хіба ще в студентські роки. Для мене куріння — дешевий жест, який створений для показу. І хоча я демократ по натурі і вважаю це особистим питанням, ця звичка означає незрілість людини.
— А відносно ваших гастрономічних смаків, які вони?
— О! Це вже зовсім інша справа. Моя дружина надзвичайно прекрасно готує, вона майстер вищого класу. Якихось конкретних страв, які найбільше люблю, в мене нема. Хоча обожнюю рибу з часником і мамалигу, яку дружина готує дійсно неймовірно.
— А самі ви вмієте готувати?
— Звісно, можу щось. І доволі непогано. Зокрема, моїми фірмовими є страви з картоплі, а також шашлик. Десь раз на тиждень я охоче беру на себе приготування обіду чи вечері.

“Не люблю злих, лукавих і хитрих жінок”
— Які жінки вас найбільше приваблюють?
— Такі речі, як колір очей, волосся не відіграють вирішальної ролі. Це все вторинне, важливішим є інше. Зокрема, це відсутність в жінці таких речей, як лукавість, хитрість і злість. До речі, в моєї дружини відсутні ці риси.
— Чи існують, на вашу думку, такі речі, як романтика, кохання?
— Звісно. Якщо між людьми існує справжнє почуття, то ніяка звичка не дасть про себе знати. Такого поняття навіть не виникне у відносинах. На мою думку, почуття гасне тоді, коли даються взнаки нестерпність та егоїстичні закиди. І на µрунті кохання будуть триматися і певна поступливість, і головне — повага. Відносно ж романтики, то до тридцяти років я був великим романтиком, але все змінюється з віком.
— До речі, якісь геройські вчинки заради жінок доводилося робити?
— Було-було таке. Взагалі музиканти, вони певною мірою є революціонерами, що проявлялося, як у слуханні заборонених на той час платівок з джазовими творами, так і в більш простих речах, як, скажімо, добратись до дівчини через балкон.
— Ви пам’ятаєте своє перше кохання?
— Звичайно, пам’ятаю. Як і у кожного, напевно, в мене воно було невдалим. Мені тоді було шістнадцять років і моїй коханій теж. Я, відверто кажучи, втрачав свідомість від нерозділеного кохання. Проте вона мене не сприймала, оскільки, очевидно, вважала, що чоловік має бути старшим.
— Чоловіки, у більшості своїй, ревнують жінку до її кар’єри і майже ніколи до кухонної плити. Ви ревниві?
— До кухонної плити точно не ревную. Відносно ж кар’єри. То моя дружина не є заручницею кар’єри, хоча мені іноді й хочеться, щоб вона була кар’єристкою. Вона керує дитячою зразковою студією “Ладоньки” і кажучи мовою народу, вона — “пахар”.

“Міг стати математиком,
а став музикантом”
— Ким мріяли бачити вас ваші батьки?
— Я виховувався в сім’ї з демократичними традиціями, тому вибір професії був повністю за мною. Я дуже любив математику і завжди мав відмінні оцінки з точних наук, тому міг присвятити себе цій науці. Проте з класу восьмого захотів стати музикантом. Того ж року поступав до рівненського училища, по класу тромбона, але не пройшов по конкурсу. Наступного року мені це вдалося. Після вісімнадцяти років працював педагогом музичної школи, був керівником духового оркестру, а згодом став директором палацу культури “Текстильник”.
— Вдома ви іноді граєте для своїх домашніх, гостей?
— Ні! Це перегорнута сторінка в моєму житті. З часом, якщо довго не займаєшся, то відтворити якісні звуки неможливо. Хоча грати, чесно кажучи, і хочеться. Зараз віддаю перевагу і отримую задоволення від гри старшого сина, який закінчив і музичну школу, і училище, а згодом і юридичний факультет. Зараз керує джазовим оркестром “Гелікон”.
— Найулюбленіша тема жінок — одяг та косметика. Про що розмовляють чоловіки?
— Мої знайомі в переважній більшості розмовляють про політику. Зокрема, про економічну ситуацію, міжнародну обстановку.
— Скажіть, пане Миколо, у вас багато друзів?
— Багато друзів не може бути в принципі. Є такий вираз стосовно політики: ”В політиці немає друзів, а є життєві інтереси”. Я відніс би це і до стосунків, які називають дружбою. Є люди, з якими я вільно спілкуюсь і у дечому довіряю. Я в житті зустрічав багато зради і підлості, тому друзів можу перерахувати на пальцях. Гадаю, ще років десять — і в Україні поняття “дружба” зникне. Як це трапилося в більшості європейських країн.
— Отже, політика займає не останнє місце у вашому житті?
— Політика — первинне. У кожного в житті своя, притаманна лише йому, політика. Для себе особисто я не ставлю за мету досягнути висот у цій сфері.
— Чи вірите в долю?
— Деякою мірою вірю, проте однозначно про це не можна говорити. В житті є сильні особистості, які творять історію. А є слабші, котрі як діти природи пливуть за течією.
— Ви боїтеся чогось у цьому житті?
— Так, боюся зустрічати підлих людей, і ніяк не можу зрозуміти, що ж ними рухає.
— Є у вас життєве кредо?
— Воно звучить приблизно так: не робити зла, не ущемляти права тих людей, які поруч. Для когось воно полягає у тому, щоб пізнати більше жінок чи випити цистерну горілки. Для мене ж знахідка в житті — це зустріч і спілкування зі всесторонньо розвиненими людьми, що дає силу-силенну можливостей і не менше задоволення.