Про рідну мову і я замовлю слово

З цією вкладкою трапилась історія, яка ідеально підходить під приказку: ложка дьогтю у бочці меду. У даному випадку ложкою дьогтю стало те, що вкладка чомусь вийшла російською мовою. Хоча ми ще півроку тому, замовляючи тираж, особливо підкреслили, що газеті “ОГО” обов’язково мусять надрукувати українською. Однак таке побажання висловила тільки наша газета і гору взяли економічні розрахунки і винятку тільки нам робити не стали. Тверезо оцінивши ситуацію, вирішили, що вже хай і російською, але наші читачі побачать цей проект, ніж просто здати його у макулатуру, адже в ньому порушені серйозні питання.
Все одно неприємно, що в Україні українською чомусь непристойно чи неприбутково випускати газету. Як же ми збираємось побудувати сильну і незалежну державу, якщо не хочемо навіть поважати рідну мову, мову наших предків? Може, ми не дозріли до самостійності, може, праві ті історики, які стверджують, що українці, то нижча раса і вони можуть бути тільки допоміжним “матеріалом” для більш розвинених? Засилля наших земляків в Італії, Греції, Португалії та інших “цивілізованих” країнах абсолютно підтверджують цю тезу. Виявилось, що ми вміємо бути тільки різноробочими, прислугою, бандитами або повіями. З ким ще ми асоціюємося у цих країнах? З кулаками боксерів Кличків та ногами футболіста Шевченка...
Знаю сім’ю одного колеги. Він галичанин, вона — поліщучка. В обох вища освіта, хороша, порядна сім’я. І знову одне але... На роботі говорять українською, а вдома з дітьми – тільки російською. Чому? Не можу збагнути. Напевно, малороси ми і є малоросами, при всьому бажанні щось із себе представляти.
До речі, я дуже добре ставлюся до російської мови. Як і до решти мов світу. І єдина проблема тільки в тому, що ми — українці.

Редакція просить вибачення у своїх читачів за те, що, з незалежних від нас причин, вкладка “Громадянин та влада” віддрукована НЕ РІДНОЮ мовою.