Дубноцукор пішов у безвість?

Журналістів же дивував той факт, що, прикриваючись комерційною таємницею, бухгалтерія підприємства відмовлялася назвати навіть цифру закуплених цукрових буряків. Тобто засекреченість доходила до повного абсурду. Натомість саме ВАТ "Дубноцукорагро" досить активно зарекомендувало себе в іншому аспекті. Тут вам і готель з ресторанами і відкриття торгових точок, які нічого спільного з виробництвом не мають. Зрештою, консервація придбаних у власність у кращі часи цукроварень свідчила про те, що про розширення виробництва, а отже й відтворення затрачених коштів, мова йти не може. Інакше кажучи, йшло банальне перекидання фінансів будь-куди, тільки не у виробництво. У 2001 році цей процес можна було приховати, бо ще існувала крута підтримка в області голови обласної ради. До слова, саме за головування Данила Корилкевича у Демидівському районі керівництво примушувало тодішнього голову Золочівського агроформування возити буряки у Дубно за 70 кілометрів, хоч до Гнідавського цукрового заводу звідти всього 12 кілометрів. Саме таким чином і спрямовувався сировинний потік у "Дубноцукорагро".
Відзначення ж призами і преміями кращих здавачів аж ніяк не свідчить про міцний фінансовий фундамент діяльності підприємства. "Просідати" підприємство почало в середині минулого літа, коли змінився голова обласної ради. На початок сезону цукроваріння об'єктивні обставини поставили крапку на суб'єктивних мріях. Династія Корилкевичів остаточно втратила не лише керівні важелі підприємства, а й позбулася його.
І дарма у місцевій пресі доброзичливі працівники об'єднання "Укрцукор" пробували популяризувати приречене у виробничому аспекті підприємство. Цукрові буряки південних районів Рівненщини поїхали у волинські Горохів і Гнідаву, львівський Радехів. Левова частка цукросировини все ж попрямувала на Острозький цукровий завод. Інакше кажучи, сировинний потік успішно обминув Дубно.
За таких умов необхідно було вживати кардинальних заходів, тобто рятувати виробництво. Наше законодавство дає для цього реальні шанси. Схема досить проста: створюється дочірнє підприємство, на яке переадресовуються активи, а всі борги залишаються на "мертвому" попередньому. Напевно, саме така система спрацювала і цього разу. Принаймні точних даних немає.
Зате достеменно відомо, що ВАТ "Дубноцукорагро" знято з реєстрації. На біржу відправлено до тисячі його працівників. Нові менеджери і власники підприємства поки що мовчать. Не афішують ні нової назви, ні нової структури колишнього акціонерного товариства. Між тим кажуть, що завод почав переробляти цукор-сирець. Але у цехах холодно, опалення не функціонує. По стінах, від конденсації випарів, тече вода, під ногами хлюпає. Ідеальними умовами праці усього цього не назвеш. Ось тільки де нині колишні власники процвітаючої у недавньому цукроварні? Невже в Україні? А загалом ці запитання залишаються без коментарів...