Чотири тисячі годин під водою

Так склалося, що служити Миколу Гроголя призвали з села Верхова Острозького району (де він народився) у навчальну військову частину в місто Балаклаву. Там він здобув спеціальність інструктора легководолазної справи. Через рік молодого солдата вже "перекинули" на Тихоокеанський флот в аварійно-рятувальний дивізіон до міста Совєтская Гавань, що поблизу острова Сахалін. Чотири роки в кирзових чоботях хай не швидко, але минули, і хлопець повернувся в рідні краї.
У військкоматі, де в той час для рятувальної служби були потрібні водолази, одразу ж зреагували на появу молодого спеціаліста й запропонували йому роботу. Хлопець погодився, переїхав у Рівне. Так розпочалася водолазна "кар'єра". Сорок два роки минули швидко. Але сьогодні, працюючи інструктором молодих пірнальників в обласній комунальній аварійній рятувальній службі на водних об'єктах, пан Микола не шкодує про роки, що лишилися за спиною, так само, як і не уявляє свого життя без водолазного спорядження. От тільки через вік пірнати він вже не може...
— Найбільша глибина, на яку занурювався, — 60 метрів. Плавати там вже важко, бо збільшується густина води, а тиск сягає сім атмосфер. Але яка там краса! Перед очима відкривається особливий світ, де вирує своє життя. Підводний світ чимось нагадує рай, де все прекрасне: корали, риби, водорості. Тут завжди панує тиша. Але тиша лише на перший погляд — насправді ж сотні нечутних для людського вуха звуків сплітаються у гармонію життя.
Під водою, крім флори та фауни, можна побачити багато іншого, не менш цікавого, а часом й небезпечного. Пан Микола зустрічав свідків минулої війни — авіабомби, снаряди, міни. Але найдивнішою знахідкою був... танк у річці Горинь біля Оржева. Щоправда, бачили його лише раз. Після наступних пірнань дно річки поховало техніку.
— Я пірнав у Чорному морі, океанських водах, — продовжує він. — В області немає водойми, куди б не занурювався. Коли приїжджаємо до річки чи озера — все знайоме. Найцікавішим в області є Біле озеро. Вода там напрочуд прозора — видимість до шести метрів. Його глибина сягає сорока метрів. Ми ж занурювалися лише на 25 метрів.
Взагалі, за словами Миколи Гроголя, багато водойм Рівненщини — прихована загроза. Сюди належать такі річки як Горинь, Случ, Стир, Іква. У них швидка течія і відсутня видимість у воді. Також на цих водоймах багато вирів, корчів.
— Тому наша робота — постійна небезпека, — ділиться водолаз. — Під час кожного занурення не знаєш, що тебе чекає. Кілька разів я стояв на межі життя і смерті. Перший випадок стався під час служби в армії. Нам довелося піднімати на поверхню підводний човен "Малютка", який потонув (тоді загинуло сім моряків). Я заглиблювався, щоб відкрити люк човна і перевірити стан торпед. Але солярка, яка витекла у воду, роз'їла мембрану мого дихального апарата і потекла до обличчя. Я тоді ледь не захлинувся. Інший випадок, — продовжує пан Микола, — стався у Висоцьку Дубровицького району, де я п'ятнадцять років тому допомагав підіймати з води військовий автомобіль "Амфібія". Довгий час був під водою і повітря в мене лишалося на лічені секунди. Якби вчасно не виплив — загинув би...
Як стверджує пан Микола, за свою 42-річну роботу водолазом він врятував п'ятдесят чоловік. Торік жертвою води заледве не стала юна дівчина. Своїм життям вона завдячує саме йому.
Поки Микола Гроголь продовжує працювати в рятувальній службі. Його діти і внуки також водолази. Керівник служби Олександр Васильєв говорить, що цього року про водолазну службу держава трохи подбала й виділила кошти. Зараз водолази перевіряють три нових спорядження, які закупили на суму 23 тисячі гривень. Власне, у випробуваннях костюмів брав участь і водолаз-рятівник Микола Гроголь, який стверджує:
— Якби моє життя повернулося б назад, свою професію не проміняв би на жодну іншу. Адже хтось частину свого життя проводить за кермом, інший — на заводі фабриці, ще хтось — у школі чи театрі. А я — під водою, де тиша, рай і... небезпека.