4 лютого — Міжнародний день заборони тортур Криваві плями законодавства

Кілька років тому в Рівному “прозвучала” справа слідчого, який застрелив свого "підопічного" під час допиту. Справа набула великого резонансу не лише в області, а й по всій Україні. Правоохоронці пояснювали вчинок свого колеги самозахистом. Мовляв, під час допиту підозрюваний (назвемо його Миколою) накинувся на слідчого, котрому нічого не залишалося, як погрожувати тому зброєю. Але Микола не зреагував. Виникла тузанина. Слідчий хитнувся на стільці і при падінні вистрелив. Куля влучила в підозрюваного. Смерть настала раптово. До речі, це версія правоохоронних органів.

Реакція Заходу
Як повідомляла "Газета виборча" (Польща) в лютому 2002 року, Комітет з боротьби з тортурами ООН закликав Україну до скрупульознішого дотримання нею власного Кримінального кодексу. Хоча його положення забороняють тортури, їх, вважає ООН, надалі продовжують застосовувати, особливо у відділках міліції та в'язницях. Український Комітет з прав людини визнає, що тортур у формі побиття зазнає понад 30 відсотків в'язнів, але, на думку неурядових організацій і незалежних експертів, ця цифра явно занижена.
Особливо непокоїть іноземців існуюча система заохочення міліціонерів, щоб вибивали визнання вини у підозрюваних будь-якою ціною. "Це заохочення сприймається неправильно, більше того, як пряме добро на тортури", — вважають експерти ООН. Комітет порадив Україні також ліквідувати координаційні комітети з боротьби зі злочинністю, в яких поруч засідають судді, прокурори і міліціонери, що суперечить нормі про розподіл влади і, на думку ООН, "складає небезпеку для незалежності судової влади".
Світова статистика застосування тортур шокує. У 150 країнах світу вони застосовуються тими, до чиїх функціональних обов'язків входить охорона держави та громадського порядку. У 70 країнах світу тортури — щоденне явище (Україна теж долучена до цих країн). У 80 країнах зафіксовані випадки смерті від тортур (у тому числі в Україні). Більшість жертв — підозрювані у кримінальних злочинах, більшість винуватців — працівники поліції чи міліції.

Тортури мають свої види
У 2001 році правозахисна організація "Міжнародна амністія" знову внесла Україну у список тих країн, де систематично порушуються права людини. Правозахисники звинувачують українську міліцію в катуванні людей, котрі знаходяться під слідством, та у "вибиванні зізнань". До цього додалися ще й "дідівщина" в українській армії та судові процеси над тими, хто відмовляється служити у війську з релігійних міркувань.
"Міжнародна амністія" та інші правозахисні групи час від часу отримують повідомлення про ті чи інші види тортур. Найпоширенішими вважаються "ластівка" (затриманого кладуть на живіт на підлогу зі зв'язаними за спиною руками та ногами і вигинають дугою), "слоник" (на голову затриманому одягають протигаз і поступово перекривають доступ повітря), "монумент" (ув'язненого підвішують на мотузці за руки і б'ють). Причому, якщо лунає згадка про адвоката, б'ють доти, доки підозрюваний не відмовиться від цього права.
Як повідомили в Харківській правозахисній групі, застосування тортур для добування визнання в скоєнні злочинів має масовий систематичний характер. За словами Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової, у 1998-1999 роках в Україні було порушено 194 кримінальні справи у зв'язку з перевищенням службових повноважень та застосуванням насилля, приниження людської гідності, за якими було притягнуто до кримінальної відповідальності 285 співробітників міліції.
У 1997 році за порушення законності під час дізнання, слідства та при застосуванні адміністративного законодавства притягнено до відповідальності 2045 співробітників міліції, в 1998-2001, стверджують в МВС України, за десятьма фактами порушені кримінальні справи, засуджено двох працівників міліції. Однак деякі експерти запевняють, що ці цифри занижені.

Кара фактична
та уявна
Судячи зі скарг на дії правоохоронних органів, найчастіше тортури застосовуються на стадії дізнання, ще до пред'явлення обвинувачення. Добитися ж покарання працівників міліції за незаконні дії дуже складно — тільки в найгучніших і найочевидніших ситуаціях (лише 17 співробітників міліції були позбавлені волі).
Інформація про реальне покарання, що загрожує тим нечисленним співробітникам міліції, чиї злочини все ж привели їх на лаву підсудних, вражає не менше, ніж факти знущань над людьми цих співробітників. Приміром, широко відомим став випадок у Костопільському районі. У міліції Олександр потрапив під град почергових ударів, згодом на нього накинули пасок і душили. Це тривало доти, доки не зрозуміли, що "перестаралися". Після такого спілкування з міліціонерами хлопець потрапив до лікарні, де й пробув майже місяць. Після чималих випробувань, що випали на долю хлопця та його рідних, апеляційний суд визнав винними двох офіцерів міліції згідно зі ст. 365 ч.2 ("Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством") Кримінального кодексу України. Кожного засуджено до трьох років позбавлення волі. Але у зв'язку з тим, що на їх утриманні є неповнолітні діти, суд звільнив від відбуття покарання з випробувальним терміном на два роки. Протягом трьох років позбавив прав обіймати певні посади. Крім того, на користь сім'ї потерпілого суд зобов'язав винуватців сплатити по 5 тисяч гривень. Це за моральну шкоду.
До речі, щодо відшкодування моральних втрат. Незважаючи на ухвалу спеціального закону про порядок відшкодування втрат, завданих громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду (затверджена наприкінці 1994 року), механізму виплати втрат довгий час не було. Слід зазначити, що за цим законом таке право виникає лише у випадках: наявності виправдального вироку суду; закриття кримінальної справи через відсутність події чи складу злочину або ж внаслідок відсутності доказів участі обвинуваченого в скоєнні злочину; відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з причин, вказаних вище; закриття справи про адміністративне правопорушення. Таким чином, цей закон не передбачає відшкодування матеріальних та моральних втрат жертві тортур, якщо вона скоїла злочин чи адміністративне правопорушення.
Тільки влітку 1999 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову, яка передбачає безумовне списання коштів з рахунків правоохоронних органів при наявності судового рішення, що вступило в законну силу. Тоді ж Міністерство фінансів виділило 637,5 тис. гривень для компенсації збитків. Ця сума мізерна навіть для порівняно невеликого числа судових рішень про відшкодування втрат. У 2000 році з резервного фонду Кабінету Міністрів було виділено додатково 485,8 тис. гривень для виплат у судових позовах, задоволених у 1999 році. Таким чином, для отримання суми відшкодування потрібно ще постояти в черзі не один рік.
Сам же ухвалений порядок відшкодування втрат більш ніж дивний. Важко уявити рішення суду про відшкодування збитків за рахунок бюджетних коштів, призначених на утримання суду...
На жаль, сьогодні влада і правоохоронні органи продовжують не визнавати видів і масштабів поширеності катувань в Україні й фактично ігнорують рекомендації Комітету проти тортур та, власне, Конвенцію ООН.