Рівненський “Копперфільд” підкоряє світ

Цього відомого чоловіка звати Олександр Ткач і він дійсно живе в Рівному. Але більше часу проводить за кордоном, де показує свої фокусні та ілюзійні програми. Його бачили сцени Польщі, Чехії, Словаччини, Туреччини, Німеччини, Сирії, Греції, Єгипту... І ще сотні великих та малих міст України.
Кожна неординарна людина — це привід для розмови. Зустріч із фокусником відбулася за чашкою кави в його квартирі. Тут мешкає він зі своєю дружиною і асистенткою на виступах Антоніною Замашнюк. Щоправда, у своєму помешканні він зовсім не схожий на того, кого ми бачимо на сцені. Він любить погуторити про проблеми сьогодення, політику, про те, як починав свою непросту кар’єру...
— Гіпнозами я цікавився ще в студентські роки, — говорить Олександр. — Навчався у колишньому педінституті. За радянської влади тема психології взагалі була заборонена для дослідження. Однак мої бажання пізнати цю науку перевищували табу. Тим більше, що займався лижним спортом. Ми часто були на виїздах у далеких місцях — там, де шість місяців лежить сніг. Пробігти відстань 50-60 кілометрів — під силу не кожному. Тому постійно тренувався, але цього було мало — відчував втому вже через тиждень. Знав, що треба щось робити...
Одного разу зовсім випадково вичитав у журналі “Здоровье” формули самонавіювання одного з відомих гіпнотизерів. Щось подібне до: “Моя рука розслаблюється... Моє тіло хоче відпочити...”. Відтоді почав глибше цікавитися самонавіюванням. Спробував таким чином розслабитися. І мені це вдалося, займатися спортом стало легше. Однак уже через якийсь час було не до спорту — жага пізнавати незвідане переповнювала серце.
Якось у наше село (народився у Черняхові Острозького району) приїхав із своєю програмою фокусник. Усі дивувалися його виступу, але я весь час після цього думав: якщо робити фокуси може одна людина, то це під силу й іншим. І знову поринув у книжки. Багато знань мені дало спілкування з відомими у Рівному психологами Анатолієм Воробйовим та Ігорем Пасічником. А вже в 1987 році в інституті я гіпнотизував друзів.
Замислювався над багатьма цікавими питаннями, які мучили мене. Наприклад, чи є друге життя? Однак після проведених дослідів дійшов висновку, що його нема. Взяти хоча б дитину. Якщо вірити перевтіленню, то вона якнайкраще повинна пам’ятати “сюжети” свого попереднього життя, але жодна дитина їх не “проголошувала”. Чомусь цими питаннями цікавляться лише дорослі.
Важко зрозуміти й те, чому Бог допускає війни якраз на релігійному µрунті. Не можна сказати, що я в нього не вірю. Але швидше за все дотримуюсь однієї думки, яку колись прочитав у книзі: “Важко сказати, що є Бог, але ще важче сказати, що його нема”. Взагалі, де я з’являюся, зникає всіляка зла сила. Її не потрібно боятися, просто треба розуміти і тоді ти будеш сильніший за неї.
Нещодавно йшов вулицею Рівного і побачив циганку, яка щось гаряче доводила двом дівчатам-студенткам. Звернув увагу, що одна з дівчат стояла і плакала. Стара циганка говорила, що хвора її матір. А щоб ненька одужала, потрібно їй заплатити гроші. Звісно, шахрайка скористалася методом навіювання, сама не розуміючи, якої шкоди завдає психіці людини. Я прогнав її від дівчат. Але скільки таких випадків трапляється щодня! Припускаю, що це міг бути також гіпноз. Травма, яка лишається після нього, на перший погляд невідчутна, однак згодом проявиться. Слухати циганку можна, однак вірити — у жодному випадку.
Наші люди дуже вірять у забобони. У мене є знайомий лікар-цілитель, який раніше був... електриком. Сьогодні йому вірять тисячі людей. Як так? Звичайно, тут проявляється людська підсвідома боязкість. Можливо, у реальності він ніякий не цілитель (швидше за все, так і є), але люди чомусь йому вірять...
Як говорить пан Олександр, перший свій виступ мав у одному з навчальних закладів Рівного. Номери, які тоді запропонував для перегляду, були дуже простими, але викликали велику цікавість у глядачів. Приміром, тоді багатьох відучив від звички паління цигарок.
— Після цього виступу я розробив спеціальну програму гіпнозу, — продовжує фокусник. — Тому легко прочитував імена на дошці закритими очима або знаходив захований предмет. Таким чином, від гіпнозу перейшов до фокусів. Розробив у своїй інтерпретації деякі номери Вольфа Месінга. Це мене дуже цікавило. Згодом створив і свою програму. Вона в мене постійно змінюється, бо вдосконалюю свої номери, розробляю нові.
На питання: як самостійно зрозуміти секрет фокусу, Олександр відповів, мовляв, як і в математиці, знаючи формулу, легко можна розв’язати задачу. Тому йому піддалися номери Девіда Копперфільда, Гаррі Гудіні та багатьох інших всесвітньо відомих фокусників та ілюзіоністів. Скажімо, сьогодні він як і Гудіні може самостійно “розкуватися” з кайданів, сховатися в невелику скриню, але згодом вийде з неї його асистентка, перепиляти скриню з асистенткою та інші. До речі, номер “Ув’язнення” на Міжнародному фестивалі ілюзіоністів у м.Тарнов отримав перше місце. Власне, він перемагав у багатьох міжнародних фестивалях.
У сім’ї Олександра є ще й інші мешканці.
— Кролики — це мої колеги: Тигр і Пушик, — сміється він. — Перший з них дуже талановитий, але й норовливий. Пили ми якось з друзями вино. Він видерся на стіл, випив зі склянки вина, а згодом закусив... ковбасою. Подумати тільки, травоїдна тварина. Ми того вечора ще довго з цього приводу сміялися. Але під час фокусів мої улюбленці мені неабияк допомагають.
Зараз Олександр готує до друку власну книгу “Як стати магом”. У ній читач знайде відповідь на багато питань, які його цікавлять. Разом з тим фокусник продовжує подорожувати й показувати свої фокусні програми, які часто бувають благодійними. Передусім їздить у Польщу — там доброзичливі люди, а ще дуже гарні й допитливі діти, які вже встигли його полюбити.