Місце зустрічі змінити не можна

Зізнаюся: цей фільм мені пригадався не вчора, а ще минулого літа, коли в обласному центрі на вулиці Соборній відкрився ресторан з поетичною і загадковою назвою “Асторія”. Спало на думку, що таку назву, судячи з кінофільму, мав “фартовий” ресторан післявоєнної Москви, де любив погуляти тодішній столичний кримінальний авторитет Фокс та інша грошовита публіка.
Схоже, рівненська “Асторія” ще не заслужила такої честі, бо, як стверджують знаючі люди, авторитетна публіка облюбувала для зустрічей точку на відшибі, а саме ресторан “Іннес”, більше відомий як колишнє кафе “Озон” на вулиці Макарова, 38, що в районі Ювілейного. З іншого боку, жителі будинку, в якому знаходиться ресторан, кажуть, що збираються тут не тільки місцеві, бо крім автомашин з рівненськими номерами, що починаються на “777”, на стоянці біля парадного входу час від часу з’являються ще солідніші, зі столичними номерами. І немає нічого дивного в тому, що їдучи, скажімо, з Києва до Луцька, подорожні хочуть втамувати голод чи культурно відпочити в пристойному місці.
Що ж, як казав класик, гарно жити не заборониш. Це знали ще за пріснопам’ятних радянських часів, коли в тому ж “Озоні” теж любили повеселитися ті, хто міг собі це дозволити. Так само грала “жива” музика, так само гуляли весілля. Але все було чинно, культурно, згідно з правилами — до 23.00. Воно й зрозуміло: кафе знаходиться на першому поверсі житлового будинку, люди — переважно працівники “Азоту” — приїжджають з роботи втомлені, хочуть відпочити, та й дітям завтра вранці до школи. Так було і так залишається донині. З тією тільки різницею, що місцева влада чомусь перестала розуміти ці елементарні речі. Як і природне бажання просто виспатися мешканців будинку, які змушені бути пасивними учасниками і мимовільними слухачами тих гулянок, які відбуваються тут періодично і продовжуються далеко й далеко за північ. Хоча офіційно ресторан “Іннес” працює до 24.00. До речі, якось років два тому, коли цей заклад працював до 3.00, терпець жителів будинку увірвався, і вони, зібравши під листом підписи, поскаржилися у відповідні інстанції. Допомогло, і тепер, як було сказано вище, ресторан працює до опівночі... офіційно.
Хотілося б запитати тих державних чиновників, які є кураторами подібних закладів і зобов’язані контролювати їх роботу: звідки таке байдуже ставлення до людей, котрі сплачують податки до міського бюджету, з якого ви одержуєте заробітну плату?
До речі, про податки. Свого часу в пресі прозвучало повідомлення про те, що керівництво міста, так би мовити, диференційовано підходить до питання затвердження розпорядку роботи закладів такого типу. Мовляв, якщо справно сплачуєш до бюджету податки, можуть дозволити обслуговувати клієнтів хоч і цілу ніч. Якщо ні — значить тільки до 23-ої.
Можливо, у цьому є своя логіка. Зрештою, кожен дивиться зі своєї дзвіниці. Коли живеш у тихому районі, недосяжному навіть удень для шуму міського транспорту, можна й поговорити про диференціацію чи щось подібне. Але коли тобі півночі гупають у вуха сотні децибел, людина думає зовсім про інше. Цілком ймовірно, що згадує навіть тих керівників, які могли б навести порядок у цій сфері. Могли б, якби захотіли хоча б уявно поставити себе на місце тих, хто потребує їхнього втручання.
Можна й не тільки в уяві, а цілком реально відвідати у вихідні той же ресторан “Іннес” ближче до опівночі. А на запитання офіціанта ”Чого ще бажаєте?” відповісти фразою ще одного головного героя згаданого вище фільму — Володі Шарапова: ”А вы мне ещё кофе налейте. Я здесь у вас долго буду”. Щоб, як кажуть, переконатися на власному прикладі.
Зрештою, це не так суттєво. Головне — дійовий результат, за який вам будуть безмежно вдячні як дорослі, так і школярі. У протилежному випадку є велика ймовірність того, що зачувши з ресторану блатне: “Эх, Мурка, ты мой Мурёночек...” вони згодом почнуть в унісон підспівувати: “Раз пошли на дело — выпить захотелось...”
Добре ще, якщо вони обмежаться лише співом...