Забудьте слово смерть, вважає підполковник В’ячеслав Ковальчук

Але згодом пролунало ще кілька вибухів, і всезнаючий Коля, смизький “мінер” (його так прозвали за небайдужість до старих боєприпасів), видав односельцям “військову таємницю”: то з Рівного сапери приїхали робити зачистку полігона від бомб та снарядів.
З 1948 року місцина, площею 735 гектарів, поблизу села Буща регулярно глибоко “переорювалась” бомбами та снарядами різних зразків та модифікацій у період бойових навчань. Однак не все, що скидалося літаками та вертольотами з неба, перетворювалося в осколки та їдкий пил. Тому земля ця і досі “плодоносить” іржавими боєприпасами, які до наших днів таїли у собі небезпеку.
Полковник Сергій Ларіоненко служив у відділі авіації 13-го армійського корпусу, коли сім років тому 25-й авіаполігон поблизу Бущі вирішили розформувати. Сьогодні про існування військової частини, яка обслуговувала полігон, нагадують остов згорілої казарми, зруйновані будови автопарку та підсобних приміщень. Військові звідси пішли, а величезна площа, де випробовувалось авіаційне бойове оснащення, залишилася фактично безнаглядною. Був час, коли полігон був недоступний різним мандрівникам, любителям природи та грибникам — вода навколишніх озер затопила територію полігона. Та ось внаслідок природних катаклізмів тут знову утворився “острівець”, на який проклали стежку інші любителі — шукачі дармового чорного металу.
Про те, що іржаві бомби таять у собі смертельну небезпеку, нагадала минулорічна трагедія: 15-річний хлопчина з Бущі підірвався на авіабомбі, коли взявся її розбирати на частини. Цей випадок був зареєстрований як надзвичайний у міністерстві з надзвичайних ситуацій і став сигналом до серйозних профілактичних дій. Оскільки територія полігона формально залишилась у підпорядкуванні військового відомства, люди у погонах й взялися за знешкодження боєприпасів, якими була всіяна 735-гектарна площа. Ініціативу проявив й молодий керівник Дубенської райдержадміністрації Валерій Богуцький, який наполіг на проведенні зачистки території.
Полковник Ларіоненко, який брав участь у розформуванні бущанського авіаполігона, залишився “останнім з могікан”, тобто єдиним діючим офіцером колишнього авіаційного відділу 13-го армійського корпусу. Його товариші по службі потрапили під скорочення. Зрештою, він також єдиний, хто знає дорогу на полігон. Тому його й відрядили як старшого оперативної групи з Рівного на проведення цієї відповідальної операції.
Сергій Ларіоненко — перший, хто зустрічає нас біля наметового містечка, де розташувалися сапери та підривники. Разом з начальником відділу з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення райдержадміністрації Василем Боришкевичем ми нагодилися сюди в останній день зачистки полігона. У повітрі, здається, ще висить запах підірваних авіабомб.
— Роботу з виявлення вибухонебезпечних боєприпасів нам полегшили місцеві “аматори”, — ховає ледь помітну посмішку у вкритих сивиною вусах пан полковник. — Пункти приймання чорного металу ще діють, отож окремі сміливці (мабуть, не тільки з Бущі) у пошуках важких осколків залишили на поверхні землі чимало уцілілих бомб, з якими вони після трагічного випадку торік бояться мати справу. Тому до 20 авіабомб ми знайшли без найменшого заглиблення у землю.
Вибухівки у саперів-підривників не так багато, щоб можна було підкладати її окремо під кожен боєприпас. Тому “скалки” з тіла землі складають в одному місці, а потім одним вибухом знищують. “Сотки” (мовою саперів це стокілограмові авіабомби) навіть не чіпають, а підривають, обкладаючи тротилом, на місці. Вирву від вибуху такої стокілограмової “дурепи” бачив на власні очі: глибина її сягає до трьох, а діаметр до п’яти метрів. Біля такої ямищі стає трішки моторошно...
— Ми дістали на поверхню і знешкодили такий арсенал бомб та снарядів, що навіть фахівці, які собаку з’їли у саперній справі, губляться у здогадках щодо їх назв та класифікацій, — продовжує розповідь Сергій Ларіоненко. — Учора, наприклад, знайшли фугас без детонатора, але з 50-кілограмовою тротиловою “начинкою”. Товщина чавунної оболонки фугаса близько трьох сантиметрів. Заклали 300 грамів тротилу, підірвали — оболонка лише потріскалася. Бомба ж — ціла та неушкоджена. Підготували ще один вибух — відірвався лише шмат розміром з листок із учнівського зошита. Тротил все одно не вибухнув, тож довелось його випалювати.
Через руки саперів пройшли запалювальні, димові, освітлювальні, термітні, касетні бомби, а також бомби, начинені напалмом. Серед них не тільки навчальні, а й бойові. Потрапила до небезпечного арсеналу й німецька авіаційно-артилерійська бомба часів Другої світової війни. З порівняно сучасних боєприпасів траплялися НУРСи (некеровані реактивні снаряди).
— Двох однакових боєприпасів серед знайденого не було, — вступає у розмову виконуючий обов’язки начальника інженерної служби армійського корпусу підполковник В’ячеслав Ковальчук, який тільки-но повернувся зі своєю групою з авіаполігона. — Всього виявлено понад 40 різних бомб та снарядів. Якщо потрібно, можу навести вам точну цифру знайдених і знищених боєприпасів і скільки на них вибухівки потратили. У цій справі у нас бухгалтерський облік і сувора звітність.
— Цього разу у бій йшли лише “старики”? — запитую у підполковника.
— Зачистку полігона здійснювали дійсно досвідчені сапери. Начальником групи розмінування — майор Володимир Бунтовський. Він же виконує обов’язки командира інженерно-саперного батальйону 14-го інженерного полку. На його плечі лягла найвідповідальніша робота — закладання вибухівки під небезпечні боєприпаси. Допомагав йому у цій досить ризикованій справі водій-сапер машини розмінування старшина Микола Козачук. Ці люди майже кожен тиждень виїжджають на знешкодження снарядів та бомб, яких ще так багато лежить у землі з часів війни. За рік, буває, завдяки їхньому професіоналізму до тисячі одиниць боєприпасів втрачають свою загрозу для оточуючих.
Поверхнева зачистка території полігона завершена. І смерть вже не чигає над цією болотистою місцевістю. Та все ж колишній полігон — потенційно небезпечне місце. Немає сумніву у тому, що глибоко у землі зберігається ще немало бомб та снарядів. Який же вихід? Повна рекультивація землі під колишнім полігоном для влаштування тут сільськогосподарських угідь — справа нереальна. В армії немає ні коштів, ні технічних засобів, щоб зняти й просіяти µрунт на глибині 4-5 метрів ( до того ж це теж небезпечно). Про неможливість інженерного вирішення проблеми говорить і наш співрозмовник — полковник Сергій Ларіоненко. Єдиний вихід із ситуації він бачить у затопленні території колишнього авіаполігона водою з навколишньої гряди озер.
...Поки розмовляли з військовими спецами, солдати розклали неподалік багаття. Якась друзка, охоплена вогнем, тріснула так звучно, що полковник інтуїтивно здригнувся. Тиждень напруженої ризикованої роботи для нього, як і для всієї оперативної групи, не минув безслідно. Та все ж сьогодні можна з полегшенням зітхнути: минулої п’ятниці на колишньому авіаполігоні поблизу Бущі пролунав останній вибух.