Полювання за людськими серцями

Донори
не з власної волі
Обставини склалися так, що громадянка України Г., чоловік якої зненацька помер, перебуваючи на заробітках у Ізраїлі, достеменно знала: незадовго до його останнього подиху він був цілковито здоровим і мав серйозний намір продовжувати роботу. 14 липня 2001 року вони розмовляли по телефону. Чоловік повідомив дружину, що його роботодавці мають незабаром прибути до Києва, і попросив віддати їм його паспорт, що підтверджує громадянство України, котрий знадобився для відкриття робочої візи. Домовилися, що через два дні чоловік знов зателефонує додому, аби обговорити подробиці зустрічі дружини з його роботодавцями. Проте в обумовлений день очікуваний дзвінок не пролунав. Всі спроби Г. встановити зв’язок з чоловіком були марними, його мобільний телефон мовчав.
Нарешті 18 липня зателефонували колеги чоловіка і повідомили, що сталася неприємність. П’ятеро з них, очевидно, отруїлися, бо після того, як поїли, відчули нудоту, запаморочення й болі у шлунку. Пізніше такі ж симптоми виявилися і у її чоловіка. Проте він відмовився від виклику швидкої допомоги. А на ранок наступного дня чоловік раптом втратив свідомість, і менеджер відвіз його до шпиталю.
Пізніше колеги знову зателефонували в Україну до Г. Цього разу з трагічною звісткою: її чоловік на четверту добу після того, як був доставлений до шпиталю, 20 липня, помер, не прийшовши до тями.
За кілька діб труну з тілом українського заробітчанина було доставлено літаком з Близького Сходу до Києва. В аеропорту “Бориспіль” можливість отримати цей вантаж надали аж через дві з половиною години. Вивчивши документи, що його супроводжували, Г. відчула сумнів щодо їхньої достовірності. Були відсутні історія хвороби, акт про розтин та паспорт. В акті висновку про смерть її причиною називалося “аноксичне пошкодження мозку шляхом метанольної інтоксикації”. Зовсім несподівана причина...
Г. звернулася до міської прокуратури за дозволом на проведення судово-медичної експертизи. Опечатану труну відкрили у присутності судмедексперта, санітарів, удови, родичів і друзів покійного. При огляді трупа ознак попереднього патологоанатомічного дослідження не було виявлено. Однак присутніх очікувала дивна несподіванка: вони побачили на грудях покійного розріз, зведений металевим дротом, а коли його розігнули, то виявилося, що навколосерцева сумка теж розрізана, а серце... відсутнє. На його місці — суцільна порожнеча...
Після судово-медичної експертизи запитань виникло ще більше, аніж до неї. Дійшли висновку, що через відсутність даних клінічних лабораторних досліджень, прижиттєвого дослідження біологічних рідин тощо, а також через бальзамування виявлення метилового спирту та його метаболітів стало недоцільним. Отже, встановлення справжньої причини смерті визнано неможливим.
Коли розпочалося розслідування даної кримінальної справи, клініка, в якій помер наш співвітчизник, надала виправдовувальний документ — нібито згоду вдови Г. за її власноручним підписом на безкоштовне (!) вилучення серця її чоловіка за умов, що тіло переправлять на батьківщину за рахунок центру трансплантації. Жінка категорично заявляє, що про весь оцей жах сном-духом не відала. Вона й справді ніколи не виїжджала до Близького Сходу.
У даний час національні Центральні бюро Інтерполу України та Ізраїлю у співпраці здійснюють перевірку інформації за цією справою.

Зниклих українців шукає Інтерпол
Не так вже й мало наших співвітчизників розшукується через Інтерпол — подалися в інші світи зі сподіванням на краще і зникли. Хто знає, яка доля їх спіткала? Тим часом деякі українські громадяни і у себе в Україні були нишком позбавлені їхніх нирок. У серпні минулого року за матеріалами служби БОЗ було порушено кримінальну справу, котра у теперішній час розслідується Львівською обласною прокуратурою. За матеріалами цієї справи посадові особи Львівської обласної клінічної лікарні звинувачуються у тому, що, порушуючи нормативні документи Міністерства охорони здоров’я України, “проводили незаконний відбір” донорських органів у людей, які постраждали у дорожньо-транспортних пригодах, та за хабарі здійснювали трансплантацію цих органів хворим. Нині проводяться судово-медичні експертизи та комплекс необхідних оперативно-розшукових заходів. Поки не винесено судове рішення, рано робити остаточні висновки щодо цього звинувачення. Однак вже сам факт виникнення такого звинувачення насторожує. Нічого собі — “незаконний відбір” органів для пересадки!
Прибуткова справа у львівській лікарні не заладилась — чи то працівникам трансплантології не вистачило кваліфікації, чи то належного обладнання, чи то ще чогось, але реципієнти, тобто люди з чужими нирками, помирали. Хто від інфекційних захворювань, а хто через те, що відбувалося відторгнення трансплантованого органа. Скоріше за все, саме з цієї причини і “засвітилися” посадові особи, призначені охороняти здоров’я.
За офіційними даними МВС протягом минулого року на території України не зареєстровано жодного злочину, який би підпадав під ознаки статті ККУ, що передбачає кримінальну відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Однак ніхто не наважиться стверджувати, що таких дійсно зовсім не сталося.
В українських засобах масової інформації час від часу з’являються публікації про нелегальну торгівлю цим дефіцитним товаром чи то про його продаж за кордон, чи то про вбивство заради заволодіння ним. Жодні з них досі не підтверджені. Проте ця обставина зовсім не вселяє оптимізму щодо цілковитої гарантії бути знятим з операційного стола, якщо доведеться на нього потрапити (Божі дороги годі збагнути), з непокраденими внутрішніми органами. Хто ж зна, у яку годину знадобиться якомусь вмираючому багатієві, скажімо, печінка саме за такими параметрами, як у того, кого оперують?
Схема організації незаконної торгівлі людськими органами відслідкована. У загальних рисах вона така. З клініки, де здійснюються трансплантації, надходять замовлення про потребу у конкретних донорських органах. Вони передаються учасникам кримінального угруповання в іншій країні, які здійснюють заходи з пошуку донора, вилучення в нього серця чи то печінки, чи то легень та їх доставки. Найбільш привабливими для полювання за донорами є малорозвинуті країни та такі, в котрих законодавство ліберально ставиться до цього явища.
В країні, з котрої постачаються донорські органи, має бути домовленість із клінікою, умови якої придатні для їх вилучення. Потім застосовуються спеціальні контейнери, в яких підтримується життєздатність органів під час їхньої доставки, та ще й мобільний транспорт. Для цього на митних кордонах створюються “вікна”, через котрі цінний вантаж перевозиться без перешкод. А вже сама трансплантація проводиться легальне або підпільно у спеціалізованому медичному закладі висококваліфікованими фахівцями. Виходячи з великої складності цієї схеми, можна припустити, що для злочинців більш прийнятною є інша — коли донор (краще мігрант, який перебуває в країні нелегально) має бути доставлений живим до місця здійснення трансплантації.

Хтось втрачає,
а хтось знаходить
Людина — не машина, проте замінити зіпсований орган, так само, як і деталь, у наш час цілком реально. Інша справа, чи доступна така реальність? Приміром, в США заміна нирки коштує у середньому 90 тисяч доларів, не враховуючи щорічних витрат в сумі сім тисяч доларів на ліки, що попереджують відторгнення (без яких не обійтися до кінця життя).
В Україні сьогодні пересадка нирки коштує не менше восьми тисяч доларів США, знову ж таки без врахування неминучих пожиттєвих витрат на дорогі імпортні ліки. Значна кількість трансплантацій цього органа (досить вразливого) в нашій країні здійснюється за фінансової підтримки відомства охорони здоров’я, а воно, як загальновідомо, вельми обмежене в бюджетних коштах. Тому, за офіційними даними МОЗ, кількість пересадок нирок останнім часом значно скоротилася.
Взагалі-то людські органи, або, як їх ще називають, анатомічні компоненти, які за наявної сьогодні у світі технології можливо пересаджувати, це — серце, легені, печінка, нирки, підшлункова залоза та кишечник. Отож, є за що боятися, аби не відібрали. Однак на втіху найбільш вразливому читачеві можна пояснити, що позбавити людину цих життєво важливих органів заради їх трансплантації не так вже й просто.
Вилучення анатомічного компонента з метою його подальшого використання в іншому організмі є непростою операцією, в якій бере участь чимала кількість медичного персоналу. Приміром, у Запорізькому центрі трансплантології майже 150 лікарів безпосередньо задіяні у таких операціях. До того ж, абиякий донор не годиться навіть за умов його бездоганного здоров’я, бо ж без його гістологічної сумісності з реципієнтом неминуче відторгнення трансплантованого органа. Поки підшукується носій придатного за всіма параметрами анатомічного компонента, хворому іноді доводиться очікувати операції роками.
Тривалість зберігання підібраних органів обмежена у часі. Наприклад, серце “виживає” лише вісім годин, нирки — добу, печінка — 12-18 годин. За найкраще вважається зберігання підібраного для трансплантації органа у звичному для нього середовищі, тобто у рідному тілі. Після відмирання головного мозку тіло підключають до апарата штучного дихання і постійно постачають кисень у кров, таким чином підтримуючи життєдіяльність організму до початку операції з трансплантації.
НЦБ Інтерполу в Україні, всебічно вивчивши ситуацію, дійшло висновку, що абсолютних аргументів для спростування тверджень про існування чорного ринку людських органів у різних куточках світу не знаходиться. “У той же час, — зазначається у відповідному огляді НЦБ, — є вагомі підстави для висновку, що чорний ринок людських органів існує і через різницю добробуту націй має транснаціональний розмах”. Занадто вже прибуткова ця справа — забезпечення добірними серцями, нирками, печінками тощо багатих людей, які за будь-яку ціну воліють подовжити свій вік. Відповідно до статистичних даних приблизно чверті мільйона людей з тяжкими захворюваннями сучасна трансплантологія вже подарувала можливість продовжувати життя. У той же час, одна п’ята всіх людей, котрі покладають надію на трансплантацію, вмирає, не дочекавшись потрібного їм донорського біоматеріалу. На теперішній час лише в економічно розвинутих країнах не менше 150 тисяч осіб потребують пересадки донорських органів та тканин, а світова потреба — в декілька разів більша.

Скоріше б уже клонування!
Можна плекати сподівання, що клонування органів покладе край полюванню за людськими серцями. Проте поки виробництво запасного біоматеріалу буде поставлено на конвеєр, багато хто може позбутися свого рідного.
Тема незаконного бізнесу, пов’язаного з людськими органами, ще не стала злободенною для правоохоронних органів України. Однак українським НЦБ Інтерполу, яке простежило світові тенденції його розвитку, зроблено висновок, що через декілька років такий бізнес може поширитися і в нашій країні. Час нібито і не гається, ще у 1999 році прийнятий Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини”, який дуже жорстко регламентує процес вилучення та трансплантації людського біоматеріалу. В ньому, зокрема, багато що передбачено, аби виключити можливість умисного позбавлення людини якого-небудь органа. Приміром, ті, хто бере безпосередню участь у трансплантації, не мають права бути в складі комісії зі встановлення факту смерті мозку кандидата у донори. Заборонено брати органи та тканини у померлих, які не мають рідних чи знаходяться у місцях позбавлення волі. Людина за життя практично не може дати згоду на вилучення її органів. Як стверджують працівники трансплантологічних центрів, жорсткі межі дозволеного законом унеможливлюють вилучення органів навіть у ситуаціях, коли, на їхню думку, це цілком припустимо.
В Україні існує всього чотири центри трансплантації. Якщо раніше вони щорічно виконували 100-150 операцій, то після прийняття закону ця кількість значно скоротилася — до 20-25 на рік. Новим ККУ передбачена кримінальна відповідальність за всі випадки порушень встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Однак недарма юристи жартують: якщо закон не порушується, значить, він вже не актуальний.