19.06.2003, 22:52

Щоденник

Головне — порозумітися. Байдуже, на якому рівні і в якому стані. Мало не щодня у закладах так званого громадського харчування можна помітити групи товаришів, які добряче “попоївши”, перемовляються недвозначними фразами на кшталт “Ти мене поважаєш?”. А товариш у відповідь киває головою. Мовляв, поважаю, аж подих перехопило, так поважаю, от тільки висловити словами це не можу. І така картина подекуди викликає поблажливі почуття, ну що візьмеш від людей, які перехилили зайвого?

Інші почуття вирують, коли намагаються порозумітися на вищому рівні. Готують гарні, великі круглі столи за участю багатьох відомих, знімають, транслюють, висвітлюють. Показують, як можна дійти згоди, гарно усміхатися, домовлятися. От тільки довіряти таким переговорам чомусь важко.
Здається, що найкраще знаходять порозуміння спільники, які мають обікрасти банк чи зірвати великий куш. Розробили план, прикупили обладнання й зброї, зробили свою справу, поділили гроші та й розбіглися. Якщо не перебили один одного під час поділу. Все просто і ясно, як божий день.
Навіть ніби рідним чоловіку й дружині не завжди вдається дійти згоди, здавалася б, у незначних побутових питаннях. Суперечки іноді розгоряються навіть навколо того, як краще картоплю порізати, щоб швидше насмажити. Але це все дрібниці. Незначні й безпечні.
Набагато серйозніші переговори на дуже високих рівнях, коли ділять владу, землю, сфери впливів. І такі домовленості не висвітлюють, не транслюють, не афішують. Тут вступає у силу принцип: пани чубляться, а в холопів чуби тріщать. Хіба зрозумієш зразу, чому раптом подешевшала гривня, подорожчав бензин, різко підскочило євро? Це відчувають на своїй шкірі пересічні громадяни. А починалося все десь там. Головні — порозумілися.