Після удару блискавки залишився живим

Дивлячись на Вадима Месниковича, вчителя Річицької школи, що в Зарічненському районі, не можна повірити, що цього життєрадісного молодого чоловіка Всевишній “помітив” своєю зброєю-громовицею. Як кажуть у народі, позначених таким чином людей усі нещастя будуть обминати.

Примхи весни
Цьогорічна весна для північних районів Рівненщини виявилась примхливою. Квітневий сніг(!) поламав багато дерев у лісі — малі сосни більше не ростимуть, бо в них під вагою снігу обламались верхівки, а берези — як згорблені бабусі стоять, зігнуті дугою. Потім довгий час не було дощу — вже почали підсихати ялини. Буревій поруйнував ліси — обабіч автодороги стоять повалені дерева. Але місцеві люди не поспішають вийти на заготівлю дров — то посівна, то свої городи, то заробітки не дають поки що зайнятись цим. З іншого боку, заготівля дров вважається промислом, на який у лісництві треба купувати талончик-дозвіл.
Два грозових шквали, які пройшли Зарічненським районом у середині травня та 9 червня, дехто з місцевих пам’ятатиме довго. У першому випадку виникла кульова блискавка, яка залетівши в один з новозбудованих будинків райцентру і пройшовшись усіма кімнатами, спалила диван, телевізор та всю електропроводку. На щастя, вдома нікого не було — господар на заробітках, а його дружина цього дня була у матері. Тепер господиня боїться навіть заходити у власну оселю.
Річицький феномен
Зате другий випадок заслуговує на більшу увагу, адже людина, в яку влучила блискавка, залишилась не лише живою, а й повернулась до повноцінного життя. Сталося це у селі Річиця, розташованому між однойменною річкою та Стиром.
...Цього спекотного дня родичі Устима Чьока допомагали йому у лузі: скошене та підсушене сіно складали з покосів у копиці. Суха та жарка погода не віщувала дощу, та й люди вже не чекали милості від природи — й так багато городини посохло. На обрії почали збиратись хмарки — передвісники опадів. Роботу якраз закінчували, а тому не поспішали ховатись від перших крапель, які почали падати з неба. Раптом перша ж блискавка тонкою змійкою торкнулась голови Вадима, племінника господаря. На ньому почали тліти капелюх та одяг, з тріском розірвався черевик на правій нозі, і на землі зачорніла невелика пляма. Вадим упав без свідомості, а родичі, ледь оговтавшись від побаченого, кинулись до нього здирати тліючий одяг. Молодий чоловік ознак життя не подавав. Один з помічників кілька разів з силою натиснув йому на груди, зробив штучне дихання — серце запрацювало. Чьоки — батько та син, які теж отримали невеликі опіки від блискавки, поклали напівпритомного Вадима на підводу та повезли чимшвидше до своєї хати на околиці села. До телефону звідти було недалеко...
Іван Левчук, лікар-анестезіолог Зарічненської районної лікарні:
— Нас попередили, що до відділення привезуть ураженого електричним струмом, тому бригада лікарів вже чекала, щоб негайно приступити до реанімаційних заходів. Ми спочатку думали, що людину вразило звичайним електрострумом. Але коли колеги з бригади “швидкої” сказали, що у Вадима влучила блискавка — здивувалися неабияк. Пацієнт поступив до нас у напівсвідомому стані, але під час огляду прийшов до тями. Нічого не пам’ятав, що з ним сталося. Оскільки у таких випадках у першу чергу вражається система кровообігу, то зробили кардіограму, яка показала, що із серцем практично все гаразд. Мозок теж був у нормі. Цим пацієнт мусить завдячувати своєчасно наданій йому кваліфікованій допомозі на місці. Госпіталізацію протягом десяти днів мусили проводити для спостереження, адже характерні наслідки у таких випадках можуть проявитися через кілька днів. Але, крім опіків легкого ступеня, спричинених одягом, який загорівся на потерпілому від блискавки, та двох термічних цяток на голові, більше нічого не було. Такий рідкісний, випадок у нашій райлікарні зафіксовано вперше. Можливо, в обласній лікарні стикались з чимось подібним?
Сам постраждалий — Вадим Месникович, вчитель історії сільської школи:
— Я пам’ятаю дуже мало. Пригадую, складали в копиці сіно на дядьковому лузі. Потім найшла невелика хмарка і пішов невеликий дощик. Ми майже закінчили роботу — хвилин за п’ять-десять збиралися йти додому. Тільки-но підійшов до щойно складеного стіжка — втратив свідомість після спалаху блискавки. Пригадую, що лежу на підводі, потім знову втрачаю свідомість, потім — як кладуть мене у машину “швидкої”.
Опіки вже зійшли, а так в основному були обпечені ноги, трохи шия, живіт з правого боку та на лікті лівої руки. На голові біля обох скронь були дві цяточки, розміщені майже симетрично. Не можу сказати, що грозовий розряд ввійшов та вийшов з моєї голови, але наскільки я зрозумів, він все-таки вийшов через ногу, зірвавши підошву на туфлях.
Поки лежав у лікарні, до мене крім рідних нікого не пускали, а медсестри казали зацікавленим, що у палаті лежить “особо важний пацієнт”.
Після цього випадку у мене змінилися смакові відчуття — більше хочеться солодкого. Раніше дружина пекла печиво, але я його не їв. Кажуть, що після такого у людей часто відкриваються незвичайні здібності — поки що в мене голова трохи шумить. Районні лікарі повідомили: зараз у мене все поки що гаразд. Незабаром поїду до Рівного на консультацію.
Дещо по-філософськи почав дивитись на пригоду. Ми на цій землі живемо так, ніби наше життя майже нічого не значить, воно може обірватись будь-якої хвилини: не має значення, здорова людина чи хвора, молода чи стара.
Інна, дружина Вадима, вчителька початкових класів цієї ж школи:
— Пішла з жінками додому раніше, щоб приготувати їсти — чоловіки залишились складати сіно. Після дощу до нас додому прибігли дівчата й сказали мені, що Вадим обгорів, але живий. Я вже не пам’ятаю, як бігла йому назустріч — мені дали знати, що його привезли до дядькової хати. Що вже там кричала — не знаю, це мені потім люди сказали, у якому я нервовому стані була. Приходжу до дядькової хати — мій Вадим лежить, як мертвий, на килимі на підлозі — блідий такий. Узяла його за голову і кричу, щоб відкрив очі та подивився на мене, а він — ні очей не розплющив, ні пари з вуст.
Свого малого Артемка ми намагались оберігати від усіх розмов про випадок з батьком. Спочатку він спитав: “Татко помер?”, але я старалась переінакшити, що ніби дядько Володимир обгорів. Поки мене не було вдома — їздила до чоловіка в лікарню, син питав бабусю: ”Мама жива?”. Поки приходили до нас цікаві односельці спитати про стан здоров’я Вадима, я теж намагалась переводити розмову при синові на “дядька Володимира”, аж поки малий сам не сказав мені, що “дядька Володю вдарила блискавка”. Оскільки загроза життю мого чоловіка вже пройшла, вирішила взяти синочка в лікарню.
Олена Саган, медсестра:
— Прийшли до мене додому схвильовані сусіди — навіть мої діти заплакали. Я попросила сусідку доглянути за ними, і мене повезли до хати, де був Вадим. Потерпілий вже реагував на своє ім’я. Поміряла йому тиск, він був не дуже низький. На тілі виявила невеликі опіки — вже потім мені показали одяг, що був на Вадимові. Родичі, які привезли постраждалого підводою, теж мали незначні опіки, в основному на животі та спині.
За десять років роботи я вперше стикалась із ураженням блискавкою — були у моїй практиці постраждалі від електричного струму. Те, чого вчать у медучилищі, виявилось не зовсім придатним — все пізнається на практиці...
Хоч інших свідків події нам не довелось побачити, але, зі слів Інни, стало відомо таке. Як тільки Вадим впав, до нього кинувся Вітя Палій, який відразу почав робити непрямий масаж серця. Хлопець міцної статури кілька разів надавив на грудну клітку ураженого, і серце почало битися, з рота та носа пішла кров. На підводі він же тримав Вадимову голову на своїх колінах, той судомно намагався підняти її. Видно, це вже вірна ознака того, що мій чоловік залишиться живим. Двоюрідний брат Сергій Чьок, маючи опіки спини, управляв кіньми до хати свого батька, Устима Федоровича. Незабаром приїхав УАЗик з медичною бригадою.

Епілог
Ця пригода, будемо сподіватися, на матиме негативних наслідків для здоров’я молодого чоловіка. Тим більше, вона показала, як потрібно діяти у таких випадках — як уберегтися, як рятувати життя потерпілому:
— Після того, що трапилось зі мною, — говорить Вадим Месникович, — можу порадити людям: якщо гроза застала зненацька на відкритому місці, ніколи не ставайте під високими деревами та не ховайтеся у стіжку сіна. Краще зайти в кущі або просто присісти на полі. Не треба боятися, що намокнеш — все одно висохнеш. І не дай Бог, тримати щось металеве та довге у руках...