Колонка редактора

Мріялось все так: Київ, каштани, Хрещатик і безхмарних студентських років зо п’ять. Дійсність, як завжди, простіша: Київ, каштани, проспект Перемоги і напружених три місяці в мої сорок. Але спасибі долі й за це. Принаймні відчуття Києва як чудового міста зі своєрідною, фізично відчутною м’якою аурою та незбагненним внутрішнім теплом, з’явилося. Тепер я почав глибше розуміти чарівність столиці у творах Олеся Гончара та Вадима Собка, які перші прищепили мені любов до Києва.
Три місяці справді були напруженими. Коли студентські роки вже далеко позаду, тільки тоді починаєш по-справжньому розуміти, що тобі потрібно у цьому житті. А здобути нові знання, вийти на інший, якісно вищий рівень — хіба від цього можна відмовитись?
Ці три місяці мають й інший позитивний аспект. Можна проаналізувати попередній шлях і подивитися вже неупередженим поглядом на свою справу. У повсякденній роботі (зрештою, як і у житті взагалі) часто бракує простого компаса, щоб зорієнтуватися, де ти знаходишся зараз і куди треба йти завтра. Тому тепер раджу кожному: якщо хочеш внести свіжий струмінь у свою діяльність — забудь на якийсь час про неї. Потім відкриється багато нового і цікавого.
Приємно, що не забували колеги. Ще й зараз інколи чую здивовані запитання на кшталт: а чому ти не в Києві? Бо власне і не ставив перед собою такої мети. Кажуть, що для життя найкраще місто — Париж, а для роботи — те, де у тебе хороша робота. У Париж збираюсь трохи пізніше, коли завершу усі розпочаті справи в Рівному. Тому з ентузіазмом приступаю до виконання своїх попередніх обов’язків головного редактора. У ці обов’язки, до речі (це вже я навчився у Києві) входить і захист читачів від журналістів. (Можу собі тільки уявити, що подумали наші журналісти, коли прочитали ці рядки). Отже, як кажуть у відомому анекдоті: і знову здрастуйте!