“Таємниці” порожніх клунь

На моє запитання, як жнивується, завідуюча током пані Надія лише сумно посміхнулася:
— Хіба це жнива? Ось раніше на току було на цю пору чотири-п’ять величезних кагатів зерна і в коморі стільки ж, — розповідає жінка. — Немає що молотити: пшениця вимерзла, ячмінь вигорів на сонці і не вродив.
...Польовою дорогою добираємося до жнивного лану. Обабіч (ближче до села) — людські городи, а далі — неорана земля, де з рослин переважають достиглі будяки. Попутно згодилися підвезти комбайнера пана Анатолія. З болем розповідає він про нинішню долю сільгоспкооперативу:
— Раніше наше господарство об’єднувало три великі села: Користь, Даничів та Новин. Тепер тільки у Користі ще якось жевріє життя. Маємо трошки зернових, кукурудзи для худоби, вівса на фураж. У полі працює три комбайни — “Дон” і дві “Ниви”. Це все, що не встигли ще забрати за борги колишнього господарства. А взагалі то наші землі родючі, тут все добре росло. І колгосп був міцний. Але... Знаєте, головував у нас один чоловік... зараз великим центральним районом керує. То він поставив тут ковбасню, і перерізав все, де що було. А потім втік... У нас всі корівники були забиті худобою, два свинарники — повні свиней. А коней скільки було!..
На ячмінне поле дісталися якраз в обідню пору. Розташувавшись у затінку автомобіля, хлопці їли варену ковбасу з хлібом та помідорами і запивали солодкою водою — такий обід передав їм попуткою агроном.
— Бачите, — каже один з комбайнерів, — годують нас добре, ковбасою з помідорами. Але не знаю, чи намолотимо стільки, щоб відробити цю ковбасу? — Сьогодні ще жодної машини не відправили на тік, — підтримує розмову інший механізатор. — Ячмінь низькорослий, колосочки тоненькі, малі. І де тому врожаю взятися, коли позаторік на цьому полі був ячмінь, торік — пшениця, а цього року — знову ячмінь. Ми в себе на городах і то стараємося хоч якоїсь сівозміни дотримуватися...
Але, як би там не було, користівці на фоні своїх сусідів виглядають ще господарями. А ось у Даничеві справи зовсім кепські. Спромоглися тамтешні хлібороби засіяти якихось декілька десятків гектарів пшеницею, але зібрати її нічим — всю техніку пустили з молотка за минулі борги.
На жаль, подібну картину жнивування можна спостерігати у багатьох господарствах області. Немає людям що збирати. І марно нарікати на негоду, якою хочуть виправдати свої гріхи керівники господарств та державні чиновники, які тільки й роблять, що говорять про підтримку села. А тим часом прекрасні чорноземи облогують, заростають бур’янами. Ситуація складається так, що орендарям (переважно сільгосппідприємствам) не буде чим розрахуватися із селянами за орендовану землю.