П’ять сценаріїв відпочинку “по-модньому”

Секс, наркотики і рок-н-рол
Власне, від класичного гасла сьогодні залишилися хіба одні наркотики, бо ж і “рок-н-рол — мертвий”, і “сексу у нас нема”... Рок-н-рол зійшов на пси, залишилась лише суто технічна музика з серії “дует: соковижималка та міксер”. Хоча, мабуть я таки нарікаю: сексу — скільки завгодно (скоро чекатимемо на сексуальну контрреволюцію), тільки от після “пасідім-пакурім” вже нічого і не хочеться, хіба що, як у рекламі: “хазяйко, повтори”. “А що, — говорить 19-річний Антон, — тіпа це щось дивне... Зараз усі це роблять. Подумаєш, травки покурили... Це ж не колотися...”
Так і живемо — суцільна Матриця: не розбереш, де реальність, а де так, музикою навіяло. Хоча, якщо вже згадали про Матрицю, то мова йтиме про сценарій другий:

“Девушка, живущая в сети...”
Що таке модем, інтернет, чат чи хакер, сьогодні не знають тільки діти ясельного віку (та й ті вже морочать батькам голови: “Тат, купи комп’ютер”). Решта ж поділяється на дві великі групи: одні завзято будують міста в “Козаках”, полюють за доісторичними монстрами у “Готиці” чи ганяють віртуальними вулицями з невіртуальною швидкістю у Need for Speed, другі — “висять” в інтернетівських чатах та пишуть бескінечні листи своїм віртуальним знайомим. Дев’ятнадцятирічний Андрій просиджує за комп’ютером шість-вісім годин щодня: “Часом заграєшся і забудеш про все на світі, потім дивишся на годинник — а вже ранок. Батько сердиться, якщо я сиджу ночами, але не забороняє мої “іграшки”. Взагалі вважаю, що це корисно: такі ігри розвивають мислення та швидкість реакції”.
Багатогодинне інтернет-спілкування теж недарма має стількох прихильників. До речі, американські медики визначили ще один вид залежності, поряд з наркотичною чи алкогольною, — комп’ютерну, з тим самим поділом на геймерську та інтернетівську. Цікаво тільки, чого шукає наша молодь у віртуальному світі? Чи не екстріму? Бо ж якщо саме його, то час згадати про сценарій третій:

“Три дні полем, два дні лісом, а там вже близько...”
За цим сценарієм відпочивають природжені туристи, яких хлібом не годуй, а дозволь залізти в якісь непролазні хащі, непрохідні печери чи непідкорені гори. Чим більше проблем — тим цікавіше, чим менше комфорту — тим змістовніше. “Під час мого “найзорянішого” походу я за три дні схуд на вісім кілограмів, ноги перетворились на криваве місиво мозолів, — розповідає Сергій (22 роки), — але такого задоволення від мандрівки я ще не отримував. Адреналіну було предостатньо. Гострі відчуття ще й підігрівалися азартом — той похід був у рамках всеукраїнського змагу пішого мандрівництва: ми за три дні здолали 130 кілометрів і прийшли четвертими з двадцяти шести команд”.
Цікаво, що зелений туризм, тобто не закордонні мандрівки, а вилазки у свої рідні простори, стає все більше популярним, що не може не тішити. Хоча деякі екстремали мандрують і “за бугор”. Подорож Європою автостопом з наметом і рюкзаком? Запросто. Уявляєте, скільки вражень можна привезти з такого ось походу? На добру книжку вистачить. Хоча про книжки говоритимемо у сценарії четвертому:
“... Жил поэт, волшебник слова, вдохновенный рифмоплет...”
Насправді мова йтиме не лише про поетів, а про митців усіх мастей та калібрів, про всю, так би мовити, мистецьку братію. Хто ж іще може ціле літо просидіти у напівтемному і холодному залі (репетиція нової вистави), чи у звукозаписуючій студії? Хто ж іще може піти на полювання за враженнями, наприклад, у відділок міліції тільки тому, що за сценарієм головного героя заарештовують?
“Не запитуйте мене про вільний час, його в мене просто немає, — розповідає двадцятирічна Наталя. — У нашій компанії життя вирує: фестивалі, концерти, вистави. Власне, компанія підібралася дуже яскрава і дуже різноманітна: є люди, що пишуть вірші і музику, сценарії до концертів та вистав, є художники і актори. Коли ми збираємося разом, наприклад аби відсвяткувати чийсь день народження, то після перших же привітань ми все одно “скочуємося” на мистецьку тему і завзято обговорюємо якісь нові спільні проекти”.
Мимоволі згадуються мистецькі кав’ярні та салони дев’ятнадцятого століття: сидить собі вельмишановне панство і за чашечкою кави розбирає новий роман Жорж Санд, надлюдину Ніцше або теорію еволюції Дарвіна. Проте у сучасному світлі такі кав’ярні набувають форм сценарію п’ятого:

“Стара кав’ярня серед Рівного...”
На жаль, ніякого Дарвіна зі своєю теорією у сучасних кав’ярнях і близько немає, як немає ні Жорж Санд, ні надлюдини Ніцше. У кращому випадку там буде “Велике прання” чи “Вікна”, у гіршому — “дим сігарєт з мєнтолом....” Тому і контингент відповідний: “...узкие джинсы, тонкие пальцы, шея и плечи..”. З кав’ярні молодь поступово перекочовує на дискотеку, де панує своя унікальна “клубна” культура, а під ранок зі скляними очима та не дуже тверезою головою — додому.
“А що зараз можна робити? — дивується Вікторія (20 років). — Хіба можна десь культурно відпочити? От і залишаються кафе та дискотеки. Там хоч можна “відірватись”, а то ж — нуднота страшна”.
Отакі висновки — майже за Сартром — з нудотою кожен бореться, як може: хтось з допомогою нових знайомств, хтось — завдяки танцям до півнів уранці, а хтось — не без ЛСД чи екстазі... Але це вже знову сценарій перший...