Пологи очима жінок

Леся Головіна.
Сім років тому, коли я чекала Антона, потрапила до лікарні на збереження. Персоналу цього пологового будинку все було байдуже, а запах фарби, що не вивітрився після ремонту, робив наше перебування там просто нестерпним. Тому не дивно, що народжувати я відправилася в іншу лікарню. Це було як небо і земля. Тут з мене хіба що порошинки не здмухували. Народжувала в обсервації через перенесений гепатит. Зручні ліжка, підлога з підігрівом, уважні, доброзичливі лікарі й акушерки. Ніхто жодного разу голосу не підвищив. Ходила, пісні співала, щоб не кричати. Коли народжувала, то цілий консиліум довкола зібрався: лікарі хвилювалися за моє слабке серце. Більшість лікарів — чоловіки. Мені здається, що акушери-чоловіки уважніші, ніж жінки. Коли малюк народився, його поклали мені на живіт, потім забрали під лампу, оглянули, показали мені, що все у мого синочка гаразд. А от погодувати одразу не дали, хоч я й чула, що дехто так робить. Антона привезли пізніше, ліжечко його поставили поряд. Я після пологів дуже хотіла їсти, прийшла няня, почала клопотатись біля мене, спорудила стіл з тумбочки, збігала на кухню, нагодувала.
Малюк був при мені весь час, душа моя за нього не боліла. Його регулярно оглядали, навчали мене, як за ним доглядати, а перед випискою розказали, що потрібно робити для того, щоб молока вистачало, повідомили, що з будь-якими проблемами я можу звертатися до пологового будинку. І згодом, коли в мене від застою молока піднялася температура, я знову звернулася до цієї лікарні. Професор мене впізнав, викликав медсестру, вона надала мені необхідну допомогу (при цьому я нічого нікому не платила).
Пам’ятаю, як в нашому будинку якась жінка народжувала вдома. Вона так кричала, що чули і переживали за неї всі мешканці. Я була шокована цим випадком, тому навіть не думала про домашні пологи. А от у наших знайомих мама — лікар-гінеколог на пенсії — прийняла дитину у своєї дочки. Вона приїхала її провідати, а тут розпочалися перейми. Пам’ятаю, як вона виглянула у віконце:”Лесю, а ми хлопчика народили! Я на двадцять років помолодшала, поки пологи приймала!”.

Ганна Апостолова.
Моя старша дочка, Настя, народилася в пологовому будинку. В той час, майже 8 років тому, звичний лікарняний сценарій пологів здавався чимось безумовно правильним і безсумнівним. Щось на зразок того, що всім потрібно навчатися в школі і по ночах спати. З книг я вивчала фізіологію пологів, правила вигодовування новонароджених, але й на думку тоді не спадало задумуватися про почуття малюка, адже в літературі жодного слова про це не було. Настю мені принесли лише через дві доби після народження, і я в цей момент зовсім не хвилювалася, навіть не здогадувалася, що можна все переживати інакше. Лікарям видно краще, — ця впевненість давала мені відчуття безпеки і спокою, а все, що наповнює змістом словосполучення “материнська любов”, прийшло до мене згодом, коли ми з маленькою опинилися віч-на-віч.
Коли відбувається народження жінки як матері? Після народження дитини, під час пологів чи ще до них? Це залежить від того, чи були в її житті випадки, що допомогли задуматися про це. Таким випадком під час других пологів стало для нас знайомство з Іриною Бариловською.
Все розпочалося з того, що мій чоловік категорично заявив про намір бути присутнім під час народження своєї дитини. “Для цього татові треба підготуватися”, — вирішили ми і відправилися на курси до Ірини. Ця тендітна жінка з тихим спокійним голосом непомітно здійснювала в наших думках те, що порівняти можна хіба що з революцією. Вона допомогла полюбити ще не народженого малюка, відкрити очі на духовний світ, на глибину і важливість нематеріальних процесів, які відбуваються в житті родини, що очікує дитину. Поступово ми зрозуміли, що хотіли б народжувати вдома, адже вдома легше здійснити те, що стало мати для нас таке велике значення.
Але за кілька місяців позбутися того, що закріплювалося роками, виявилося не так вже й просто. До того ж виявилося, що моя кров має погану властивість повільно згортатися, і ми таки вирішили відправитися у пологовий будинок. Проте в глибині серця я відчувала — з нами все буде добре. Так і сталося. Перейми почалися вранці, а через півтори години народився наш Данюша.
У передпологовій палаті ми були вдвох: присутність чоловіка та ще й з відеокамерою відбила у персоналу бажання давати хоч якісь поради. І от малюк народився, його поклали мені на живіт, але в наступну мить до справи приєдналася дитячий лікар. Під пильним оком мого чоловіка вона не стала нічого лити в носик і очка малюка, не чіпала змазки і не пеленала, а лише загорнула його в маленьку ковдру. Довгі 15 хвилин, коли син плакав десь далеко від мене — найгірше, що я запам’ятала в цих пологах.
Малюк знову поряд, я старанно намагаюся його нагодувати, разом з чоловіком милуюся його червоненьким личком і припухлими щілинками-очками. В перші кілька годин після пологів нам утрьох було дуже добре, але потім акушерки спробували забрати Даню у дитяче відділення. І тоді наш тато продемонстрував свої бійцівські якості. Він просто взяв малюка на руки, і ми всі разом прилаштувалися прямо на сходинках гінекологічного крісла в коридорі. Там ми збиралися дочекатися головного лікаря, щоб написати розписку і піти додому. Приголомшені медики відступили і виділили для нас окрему палату, звідки ми разом і поїхали наступного ж дня.