Героя оплакувало все село

16 років тому
Доля розпорядилася так, що мешканка Запорізької області Олена опинилася на Рівненщині — батьківщині свого майбутнього чоловіка.
— Я навчалася з сестрою Романа в одному училищі, — згадує жінка. — Якось вона запропонувала поїхати в гості. Я погодилася. Навіть і не думалося, що саме тут, на Західній Україні, зустріну свого нареченого.
Три місяці Роман наважувався на всерйозний крок в житті — одруження. У свій черговий приїзд у Запорізьку область до Олени він запропонував дівчині серце і руку. Разом прожили 16 років у любові та злагоді. Жінка завжди знаходила порозуміння з чоловіком, а суперечки у сім’ї майже завжди проходили непомітно навіть для рідних, не те що для сусідів. У такій атмосфері подружжя виховувало трьох дітей: найстаршому Сашкові уже минуло 13 років, доньці Юлії — 11, а найменшому — три рочки.
Роман влаштувався на роботу у Верхівську школу вчителем фізкультури (у свій час закінчив Луцький педагогічний університет). Молодому сімейству райвідділ освіти виділив помешкання.
Сімейство Ожухів у цьому році планувало зробити чимало. За словами Олени, вони мали побудувати хлів, а відтак завести своє господарство — купити корову, пару коней і свиней.
Крім того, чоловік мав з 1 вересня йти працювати у школу, а ще зустріти свій 38-й день народження. П’ять років тому розрахувався з роботи, оскільки вчителям і у великих містах не платили, що вже казати про села. А жити за щось потрібно було... Тому й пішов він підзаробляти — то комусь колодязь викопає, то з городніми роботами допоможе.

Коли загорівся сусідський будинок...
За словами сусідки Лідії, все сталося несподівано, хата загорілася близько 18-ї години у суботу, 16 серпня. У гості до неї приїхала донька із зятем і в плиті запалили папір. На горищі зберігалося сіно, яке й зайнялося. Першою дим, що валив з горища, побачила онука, а згодом збіглося усе село. До приїзду пожежників чоловіки носили воду відрами, інші виносили з будинку речі, з даху скидали сіно, щоб вогонь не поширювався далі.
— Роман повертався зі Шпакова, а коли побачив мою біду, почав допомагати, — з сумом згадує пані Лідія. — Побіг відключити світло, хоча вогонь ще не дістав до електромережі. Так, мабуть, треба було...
У метушні ніхто й не помітив, що поруч на стовпі Романа вдарило електрострумом. Бабуся, котра з сусіднього вікна спостерігала за пожежею, бачила як Роман падав. Дехто навіть каже, що він спочатку повис на дротах, а потім полетів униз...
Траєкторію падіння чоловіка свідки-односельчани визначають по-різному: одні стверджують, що він спочатку впав на вишню, потім на металеву огорожу, і вже потім на землю, інші — спочатку на драбину.
Серед людей, які збіглися на пожежу, була медсестра. Вона і надавала першу медичну допомогу Романові. “Швидкої” не чекали, сусід машиною повіз у найближчу лікарню — в Дядьковичі. Але чоловік помер у дорозі...
— 15 серпня Роман поховав свою найстаршу сестру Тетяну, — розповіла Олена. — Вона проживала у Москві, а коли відчула щось негаразд зі здоров’ям, приїхала до батьків у Шпаків. Після похорону я залишилася зі свекрухою, щоб занести на кладовище поминальний обід. Діти були зі мною. Поралися по господарству. А ввечері почули страшну звістку — загинув Роман.
Як повідомили в Центрі протипожежної безпеки ВПБ у Рівненській області, вогонь встиг знищити покрівлю площею 10 квадратних метрів і перекриття. Проте пожежникам вдалося врятувати житловий будинок.
...Роман Ожух знайшов свій останній прихисток у землі предків: його поховали поряд з бабусею та сестрою у сусідньому селі Іваничі.
Про те, що нібито тінь померлої сестри ходить за Романом, він ні дружині, ні матері не казав. Уже потім про це Олена довідалася від куми:
— Якби я це знала, сама б за ним тінню ходила, берегла б його. То, може, нічого і не сталося б.
Поки по господарству допомагає мати Олени, але вже Сашко готується стати повноправним господарем. Хлопець каже, що завжди допомагатиме матері.
Не полишає вдову наодинці з горем і Верхівський сільський голова Володимир Антонюк.
— Романа в селі знають як добру людину. Коли ми пройшлися збирати гроші, то жодна людина не відмовила, кожен давав скільки міг, — згадує пан Антонюк. — Він був сильною людиною, знаходив можливість приділяти час і дітям на уроках фізкультури, і підпрацьовувати на бойні, копати колодязі односельчанам.
Будинок, де мешкає вдова з дітьми, знаходиться на балансі райвідділ освіти. Колись у цьому приміщенні була початкова школа, згодом хатина пустувала. Як вирішуватиметься питання з помешканням, поки невідомо. До речі, Олена теж працює на освітянській ниві — вихователь місцевого дитсадка. Отож цілком може претендувати на житло. Жінка розповіла, що вони з покійним чоловіком відремонтували будівлю лише зсередини, на зовнішній вигляд не вистачило часу. Нині вона бідкається про матеріальну допомогу: на дітей повинна нараховуватися пенсія через втрату годувальника.