Звільнений за станом здоров’я Два тижні тому вийшов на волю один з найвідоміших політв’язнів сучасної України, рівнянин Микола Ляхович

— Після арешту тобі та іншим хлопцям, наскільки розумію, з позаунсовського середовища, допомагали тільки Тимошенко та Хмара, які регулярно відвідували судові засідання?
— Депутати від фракції БЮТ постійно з’являлися на судових засіданнях. Допомогу мені також надавав Юрій Луценко та багато інших, зокрема й Андрій Шкіль.
— Унсовці, які потрапляли за ґрати, вели там активну політичну діяльність. Кажуть, багато ув’язнених хотіли вступити в організацію. Це так?
— Я безпосередньо брав участь у спротиві режиму у застінках. А щодо бажаючих вступити в організацію, то всім відповідав чітко: “Звільнишся. Підходь — поговоримо”. Ну, як можна створювати організацію, серйозну політичну структуру за ґратами? Там йде боротьба за власне життя, тому я ніколи не ставив мету створювати за ґратами організацію. Взагалі, політична робота, політична боротьба, що ведеться на волі, має на меті здобути владу. Щоб при владі були такі люди, які тебе влаштовують. Скажімо, навіщо мені влада в якійсь виправній колонії? Єдине, за що ми там боролися — за права в’язнів.
— Ще під час акції “Україна без Кучми” у тебе були проблеми зі здоров’ям, пов’язані з тілесними ушкодженнями, нанесеними працівниками міліції. Як тепер зі здоров’ям?
— Мене, фактично, звільнили за амністією у зв’язку із погіршенням стану здоров’я. Буду лікуватися. Пораненому нічого робити на полі бою. Після 9-го березня переніс хірургічну операцію. Фахову медичну допомогу мені надали лише у Маневицькій виправній колонії.
— Незабаром розпочнеться офіційний старт президентської передвиборчої кампанії. Які риси характеру ти хотів би бачити у майбутнього українського президента?
— Думаю, що найперше — ця людина повинна мати любов до України та українців, а також віру в Бога. Тоді вона наведе лад у державі.
— Чим далі займатимешся?
— Якщо не брати до уваги лікування, то днями їздив у Рафалівську виправну колонію і мав короткострокове побачення з Володимиром Горощуком. Крім нього ще сидять троє побратимів: Микола Карп’юк, Олег Гальчик та Ігор Мазур, який хворіє на туберкульоз. Зараз допомогти їм — головне завдання. Поки що я не можу активно займатися політикою, а далі, як Бог дасть.
— Український журналіст Андрій Шевченко зняв документальний фільм “Обличчя протесту” про акцію “Україна без Кучми”. Можливо, бачив?
— Так. Мені передали касету у виправну колонію. Там у нас був відеомагнітофон. Власне, кажучи, фільм вийшов посереднім. Там є щось близьке мені, але видно, що автор не поставив за мету показати, що відбулося в дійсності. В автора була мета зняти фільм, щоб його показали хоч на одному телеканалі. Я не знайшов чогось близького, що пережив сам.
— Що тоді для тебе український націоналізм?
— А в нас є сформоване поняття українського націоналізму? Хтось став націоналістом від ненависті до москалів, а хтось — від любові до українців. Я належу до тих, хто є націоналістом від любові до українців. Щодо націоналістів “від любові” до українців, то вони мають перспективу. Така моя думка